3 вересня 2026 року Чернівецький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував вирок районного суду в частині виключення з обвинувачення окремих епізодів, пов’язаних із підписанням губернатором Бєлгородської області рф постанов про грошові виплати російським військовослужбовцям, які беруть участь у бойових діях проти Збройних Сил України. У цій частині колегія суддів ухвалила новий вирок, яким визнала його винним у фінансуванні дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб.
Вироком суду першої інстанції громадянина рф було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 (Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України) КК України, та призначено йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна та з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки. Кримінальне провадження розглянуто за відсутності обвинуваченого в порядку спеціального судового провадження (in absentia), оскільки його оголошено в державний, міждержавний та міжнародний розшук, передбачені законом заходи для належного повідомлення вжито, а його інтереси в суді представляв захисник, який не заперечував проти апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого.
Як установили суди, обвинувачений, обіймаючи посаду губернатора Бєлгородської області рф та використовуючи свій адміністративний вплив і ресурс, особисто та через підпорядкованих йому службових осіб здійснював фінансове і матеріальне забезпечення військових формувань рф, які брали участь у бойових діях проти Збройних Сил України, під час ведення повномасштабної війни рф проти України. Такі дії він вчиняв умисно, за попередньою змовою з іншими особами, усвідомлюючи їх протиправний характер.
Зокрема, він організовував передачу російським військовослужбовцям військової техніки, обладнання, амуніції, засобів зв’язку, автомобільних шин, комп’ютерів і серверів, будівельних матеріалів, продуктів харчування та медичних препаратів. Отримані ресурси використовувалися військовими формуваннями рф з метою захоплення території України, тобто зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Допомога спрямовувалася підрозділам рф, які вели бойові дії на території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України.
Водночас районний суд виключив з обвинувачення епізоди, пов’язані із підписанням постанов про одноразові регіональні виплати мобілізованим, військовослужбовцям за контрактом та іншим особам, які брали участь у бойових діях проти України. Суд першої інстанції розцінив ці постанови як нормативні акти у сфері бюджетного та соціального забезпечення, які самі по собі не підтверджували безпосереднього фінансування бойових операцій, військових підрозділів, озброєння чи техніки.
Колегія суддів установила, що обвинувачений особисто видав постанови, якими за рахунок резервного фонду уряду Бєлгородської області було запроваджено виплати мобілізованим, контрактникам та особам, які брали участь у бойових діях проти України. Системність та цілеспрямованість дій обвинуваченого підтверджується змістом постанов, де прямо вказано, що виплати призначаються особам за участь у так званій «спеціальній військовій операції». Послідовне збільшення розміру виплат у чотири рази – зі 100 000 до 400 000 російських рублів – свідчило про послідовне посилення фінансового стимулювання участі у бойових діях проти України.
Апеляційний суд зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 110-2 КК України та примітки до цієї статті фінансування охоплює будь-яке фінансове або матеріальне забезпечення дій, спрямованих на зміну меж території чи державного кордону України, незалежно від його форми. Закон не обмежує об’єктивну сторону складу цього кримінального правопорушення виключно прямим фінансуванням конкретних бойових операцій, придбанням озброєння чи військової техніки. Він охоплює також грошове стимулювання, утримання і соціальне забезпечення осіб, які реалізують відповідну протиправну мету.
Колегія суддів наголосила, що виплата коштів особам, які брали участь у бойових діях проти України, є формою фінансового забезпечення не меншою мірою, ніж передача їм обмундирування, спорядження або техніки. Грошові кошти є універсальним ресурсом, тому їх надання має таку саму правову природу, як і передача техніки чи обладнання, а отже, безпідставне виключення вказаних епізодів судом першої інстанції свідчить про суперечливість висновків оскаржуваного вироку.
З огляду на час прийняття постанов, визначене ними коло одержувачів, цільове призначення і збільшення розміру виплат, апеляційний суд дійшов висновку, що такі рішення не можуть вважатися нейтральними заходами соціального характеру. Вони були спрямовані на комплектування збройних сил держави-агресора для ведення війни на території України.
Особисте прийняття обвинуваченим відповідних рішень у межах його дискреційних повноважень, за висновком колегії суддів, підтверджувало добровільність цих дій та прямий умисел на фінансування посягання на територіальну цілісність України.
Вирок Чернівецького апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку протягом трьох місяців.
Справа № 727/12559/25
