Дитина у сім’ї – не лише об’єкт турботи та виховання, а й самостійний суб’єкт правовідносин. На цьому наголошує українське законодавство, зазначаючи, що малеча має свої майнові права, які дорослі зобов’язані поважати.

Що є власністю дитини?

Діти, попри вік та наявність джерела доходу, можуть бути власниками певного майна. Це стосується тих речей, які придбали батьки для забезпечення розвитку, навчання та виховання малечі (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо).

Коли ж батьки та діти коштом спільної праці чи спільних фінансових ресурсів набувають майно, воно належить їм на праві спільної сумісної власності. Дітям доступний виділ частки з такого майна в натурі. Якщо це зробити неможливо, то чадо має право на одержання грошової або іншої матеріальної компенсації.

Аліменти є власністю дитини. Той із батьків, на ім’я якого вони виплачуються, розпоряджається коштами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Особа віком від 14 до 18 років має право брати участь у розпорядженні аліментами або ж самостійно їх отримувати та використовувати.

Як здійснюється управління майном дитини?

Майно малолітньої дитини перебуває під управлінням її батьків, спеціальних повноважень для цього не потрібно. Дорослі зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Також існує перелік дій, які батьки не можуть вчинити без дозволу органу опіки та піклування:

• відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;
• видавати письмові зобов’язання від імені малолітньої дитини;
• вчиняти правочини щодо:
• об’єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, власником або користувачем яких є малолітня дитина;
• відчуження, поділу, виділу нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є малолітня дитина.

Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло. У разі відмови в отриманні дозволу до нотаріуса надходить звернення щодо накладення заборони відчуження такого майна, причиною цьому може бути:

1) батьки (хтось один), які звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно;

2) суд, орган опіки та піклування або прокурор постановив (прийняв) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав;

3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав;

4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу;

5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;

6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);

7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Щоб один із батьків міг вчинити правочин щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини потрібна нотаріально засвідчена згода другого з батьків. Така вимога не висувається, якщо матір/батько, які проживають окремо від дитини протягом 6 місяців або більше, не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме.

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Після припинення управління вони зобов’язані повернути дитині майно, а також доходи від нього. Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

Отже, дитина є повноправним учасником майнових правовідносин. Власність охороняється законом, а батьки зобов’язані діяти виключно в інтересах малечі. Такий підхід формує правову культуру, у якій дитинство асоціюється не лише з турботою, а й з реальним захистом прав.

За інформацією начальниці Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ірини СВИСТУН