Систематичність як ознаку злочину домашнього насильства можна визначити як вчинення трьох або більше діянь, які пов’язані однаковими або подібними об’єктами, вчиняються в межах однієї й тієї самої форми вини та спрямовані на досягнення загального результату.
Про це зазначила суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Надія Стефанів під час семінару, присвяченого питанням, що стосуються кримінальних проваджень, пов’язаних із домашнім насильством.
Спікерка звернула увагу на те, що поняття «злочин, пов’язаний з домашнім насильством» ширше за поняття «домашнє насильство», яке міститься в нормі ст. 126-1 КК України. Тому злочин, пов’язаний з домашнім насильством, – це не тільки кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України. Це також злочини, що містять кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах»; злочин, поєднаний з обтяжуючою обставиною, передбаченою в п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах» та п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України в частині «вчинення злочину… у присутності дитини».
«Звужене тлумачення і зведення поняття "злочин, пов’язаний з домашнім насильством" виключно до ознак складу злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України, не дає можливості використовувати комплекс механізмів для захисту жертв домашнього насильства, зокрема застосовувати термінові заборонні приписи, обмежувальні приписи, обмежувальні заходи тощо», – сказала Надія Стефанів.
Доповідачка акцентувала також на питанні щодо кваліфікації злочинів, пов’язаних із домашнім насильством. Так, за її словами, якщо домашнє насильство полягає в діянні, яке збігається з ознаками іншого злочину, але потерпілий – спеціальний (йдеться про осіб, зазначених у ст. 3 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству»), насильство має систематичний характер і максимум санкції за цей інший злочин нижчий чи рівний санкції, передбаченій ст. 126-1 КК України, то кваліфікація відбувається за ст. 126-1 КК України. Наприклад, якщо домашнє насильство полягає в систематичному заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, одному з подружжя, то вчинене потребує кваліфікації за ст. 126-1 КК України.
Крім того, в тому випадку, коли потерпілий – спеціальний, але немає ознаки систематичності, то кваліфікація відбувається за відповідною статтею КК України та застосовуються обставини, які обтяжують покарання (п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України). Наприклад, діяння кваліфікуються за ч. 1 ст. 125 КК України та визнається наявність обставини, передбаченої п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України. Якщо домашнє насильство вчиняється щодо спеціального потерпілого в присутності дитини, то враховується і п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України.
У ситуації, коли ст. 126-1 КК України (за наявності ознак діяння, передбаченого в цій статті) не охоплюються інші злочини, що становлять зміст насильства, і вони потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями, то, відповідно, кваліфікація відбуватиметься за сукупністю ст. 126-1 КК України та інших статей Кодексу, що передбачають відповідальність за ці злочини (наприклад, ст. 126-1 КК України та ч. 1 ст. 122 КК України).
Якщо ж спеціальний потерпілий передбачений як кваліфікуюча ознака певного складу злочину, то кваліфікація відбувається за тією частиною статті, в якій передбачена ця ознака. Наприклад, у ч. 2 ст. 152 КК України «Зґвалтування» в оновленій редакції йдеться про зґвалтування, вчинене щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах. У цьому разі зазначати в обвинувальному акті про обтяжуючу обставину, передбачену п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України, не потрібно, оскільки це буде неправильно з точки зору кримінально-правової кваліфікації.
До речі, наголосила спікерка, застосування норми, зокрема, про зазначену вище обставину, яка обтяжує покарання, є проблемним. Дуже часто в обвинувальному акті (наприклад, за обвинуваченням особи у вчинені злочинів, передбачених ст. 115 чи 121 КК України) така обставина не зазначається, хоча за встановленими органом досудового розслідування фактичними обставинами провадження очевидно, що це злочин, пов’язаний з домашнім насильством. Тому з огляду на те, що обтяжуючі обставини не зазначені в обвинувальному акті, згідно з КПК України судді позбавлені можливості вказувати на таку обставину в судовому рішенні.
Суддя ККС ВС нагадала про ст. 91-1 КК України «Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство», якою Кодекс був доповнений відповідно до Закону України від 6 грудня 2017 року № 2227-VIII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами».
За словами доповідачки, з аналізу судової практики можна зробити висновок, що здебільшого суди застосовують такі обмежувальні заходи, як заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, що постраждала від домашнього насильства; обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або в її присутності; направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.
Водночас такий інструмент, як обмежувальні заходи, застосовується не дуже часто. Цю ситуацію потрібно змінювати, адже застосування обмежувальних заходів сприяє не так покаранню особи, як запобіганню вчинення злочинів, пов’язаних з домашнім насильством.
Надія Стефанів також розповіла про практику ККС ВС, яка стосується розгляду кримінальних проваджень щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, детальніше з якою можна ознайомитися в презентації судді за посиланням – https://cutt.ly/BVlC4Jn.
Семінар для працівників Національної поліції України «Судова практика національних судів у справах про домашнє насильство» організувала Національна школа суддів України.
