Позивачка розлучилась із чоловіком, з яким мала спільну дочку. Чоловік позивачки в новому шлюбі всиновив дитину. Жінка подала позов про стягнення аліментів на утримання дочки з її біологічного батька.
Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки батьківські права та обов’язки щодо усиновленої дитини мають виконуватись як батьком, так і усиновлювачем.
Апеляційний суд погодився з наведеними висновками, проте зменшив розмір стягнутих аліментів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення і відмовив у задоволенні позову, зробивши такі правові висновки.
Згідно із ч. 1 ст. 232 СК України з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками й особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов’язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка.
З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права й обов'язки між усиновленою особою та усиновлювачем і його родичами за походженням (ч. 3 ст. 232 СК України).
Частинами 4, 5 ст. 232 СК України визначено, що усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права й накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача в такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Суди попередніх інстанцій вважали, що аналіз положень ч. 1 ст. 232 СК України дає підстави для таких висновків:
– юридичний факт усиновлення змінює суб’єктний склад батьківських правовідносин, а саме: батьки усиновленої особи перестають бути суб’єктами батьківських прав та обов’язків, водночас між усиновлювачем і усиновленим установлюються правові зв’язки, які існують між батьками та дітьми;
– суб’єктний склад може не змінюватися, а доповнюватися, оскільки батьківські права та обов’язки щодо дитини виконуватимуться і батьками, і усиновлювачами.
Крім того, суди зазначили, що зі змісту ч. 1 ст. 232 СК України випливає альтернативність підходу щодо збереження батьківських прав та обов’язків залежно від особливостей усиновлення. У ситуації усиновлення однією особою (другим із подружжя) закон вказує на можливість збереження майнових обов’язків (права на аліменти), а загальною умовою реалізації права на аліменти є виявлення бажання другим із батьків за походженням на отримання аліментів.
Верховний Суд із цим не погодився і зауважив, що аналіз вищенаведених положень сімейного законодавства свідчить про те, що обов’язок утримувати дитину до її повноліття заснований на факті батьківства, натомість усиновлення змінює суб’єктний склад правовідносин матері, батька та дитини.
Тлумачення положень абз. 2 ч. 1 ст. 232 СК України в контексті збереження прав та обов’язків щодо дитини одним із батьків за походженням дає підстави для висновку, що законодавець передбачив можливість дитині, усиновленій однією особою, зберегти правовий зв’язок із батьком або матір’ю за походженням, які не позбавлені батьківських прав та надали згоду на усиновлення.
При цьому таке збереження правового зв’язку можливе лише в спосіб, який виключає ситуацію, у якій у дитини, з юридичної точки зору, будуть одночасно дві матері або два батька.
Тобто в разі усиновлення дитини чоловіком збереження прав та обов’язків між дитиною і її біологічним батьком виключене, однак можливе збереження прав та обов’язків між матір’ю і дитиною.
Відповідно, якщо усиновлювачем є жінка, збереження прав та обов’язків між дитиною і її біологічною матір’ю виключається, але можуть бути збережені права та обов’язки між батьком і дитиною.
Сімейне законодавство України не передбачає обов’язку батька за походженням, чия дитина усиновлена іншим чоловіком, утримувати таку дитину до досягнення нею повноліття.
Постанова Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 522/5039/21 (провадження № 61-4147св22): https://reyestr.court.gov.ua/Review/106051894.
