Місцевий суд визначив місце проживання малолітньої дитини з батьком, відмовивши в аналогічному зустрічному позові матері.
Апеляційний суд скасував це рішення суду й визначив місце проживання дитини з матір’ю, а в задоволенні позову батька відмовив.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, навівши таке правове обґрунтування.
У контексті першочергового врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів саме визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме її інтересам, суд першої інстанції зробив висновок про задоволення первісного позову про визначення місця проживання дитини з батьком.
Натомість апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову батька, фактично керувався презумпцією визначення місця проживання дитини такого віку і статі з матір’ю та поклав тягар доведення спростування цієї презумпції на позивача. Такий підхід суперечить засадами сімейного законодавства України та обов’язковим у цій справі положенням міжнародних договорів, не було враховано прецедентних рішень Європейського суду з прав людини.
Апеляційний суд помилково обмежився констатуванням того, що під час розгляду справи не встановлено обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір’ю. Він не врахував, що у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року реалізовано принцип примату інтересів дитини понад усім.
Суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував своє рішення про відхилення висновку органу опіки та піклування, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком, та взяв до уваги лише акт обстеження умов проживання матері. Проте він не врахував, що за зустрічним позовом матері органом опіки та піклування не складено висновку про доцільність проживання дитини разом з матір’ю, а акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю та змістом висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання матері, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду зустрічного позову, що є порушенням ст. 19 СК України.
Взявши до уваги висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження, апеляційний суд не врахував, що він ґрунтується на поясненнях матері, а також окремих письмових документах, наданих лише однією стороною – відповідачкою; психолог не досліджувала матеріалів справи, особисто не спілкувалася з малолітньою дитиною та батьком дитини. Висновок психолога містить загальні висновки про зв’язок матері з дитиною такого віку без урахування фактичних обставин справи.
Постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/93835748.
