Для покладення солідарної відповідальності на подружжя за завдані збитки (упущену вигоду) необхідно встановити, що шкоду заподіяно спільними діями або бездіяльністю обох із них. Сам факт перебування в шлюбі, спільний статус майна чи обізнаність одного з подружжя про дії другого не свідчать про наявність спільного умислу та не є підставою для солідарного відшкодування шкоди.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
У справі, що переглядалася, позивачі звернулися до суду з вимогами про солідарне стягнення з подружжя збитків (упущеної вигоди). Спір виник у зв’язку з тим, що відповідач на підставі завідомо підробленого договору купівлі-продажу незаконно набув право власності на будівлю магазину, яка належала позивачам, та протягом 13 років здійснював повноваження власника, отримуючи дохід від її оренди. Вину чоловіка у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з використанням підробленого документа, доведено вироком суду.
Після скасування за нововиявленими обставинами судового рішення про його право власності на магазин відповідач уклав на користь дружини та сина низку договорів дарування нерухомого майна. Позивачі вважали ці правочини фраудаторними, тобто вчиненими з метою приховування майна від можливого стягнення.
Суд першої інстанції задовольнив позов частково. Стягнув збитки лише з чоловіка та визнав договори дарування недійсними. Апеляційний суд змінив рішення та поклав обов’язок з відшкодування збитків солідарно на подружжя, мотивуючи це тим, що спірне майно перебувало в їхній спільній сумісній власності та приносило дохід сім’ї.
КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду в частині солідарного стягнення збитків із дружини та залишив у силі рішення районного суду в цій частині, зробивши такі правові висновки.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об’єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов’язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення таких збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення відповідальність з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає.
Презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність збитків і причинний зв’язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
КЦС ВС зазначив, що відповідно до ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Протиправне заволодіння нерухомим майном шляхом використання підробленого документа вчинив чоловік. Доказів того, що його дружина брала участь у таких діях, мала спільний із ним умисел на заподіяння шкоди позивачам або своїми діями сприяла її виникненню, суду не надано і не встановлено.
Саме по собі перебування майна у спільній сумісній власності подружжя, обізнаність дружини про його наявність чи декларування такого майна не свідчать про вчинення нею протиправних дій та не підтверджують наявності причинного зв’язку між її поведінкою і завданими позивачам збитками.
Водночас КЦС ВС погодився з висновками судів про недійсність договорів дарування нерухомого майна. Їх укладення на користь близьких родичів після виникнення спору та в умовах існування заборони на відчуження майна свідчило про недобросовісність відповідача та спрямованість правочинів на уникнення виконання зобов’язань.
Підсумовуючи викладене, КЦС ВС виснував, що для покладення на обох із подружжя солідарного обов’язку з відшкодування шкоди недостатньо самого факту перебування в шлюбі чи належності майна на праві спільної сумісної власності. Необхідно довести спільність їхніх протиправних дій та причинний зв’язок між діями кожного з них і завданою шкодою.
Постанова КЦС ВС від 22 липня 2026 року у справі № 464/5457/21 (провадження № 61-6200св26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138464485.
