Кількість спорів у сфері спадкування зростає, а разом із традиційними для цієї категорії справ питаннями перед судами постають і нові, зумовлені повномасштабною війною. Про розвиток судової практики у спадкових правовідносинах, зокрема щодо скасування та оспорювання заповітів, розповіла суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак.
Спікерка звернула увагу, що сьогодні формуються підходи до вирішення спорів, пов’язаних зі спадкуванням коштів, які виплачуються військовослужбовцям або депонуються в разі визнання їх безвісно відсутніми чи перебування в полоні. Перші судові рішення в таких категоріях справ уже дають певні орієнтири, однак практика надалі розвиватиметься залежно від обставин конкретних спорів.
Приділила увагу Ольга Ступак і спорам щодо заповітів, які залишаються однією з найпоширеніших категорій у сфері спадкових правовідносин. Якщо раніше значна частина таких спорів стосувалася підроблення заповітів, то нині переважно оспорюються заповіти з підстав того, що на момент їх складення заповідач не міг зрозуміти значення своїх дій і керувати ними. Особливо це характерно для випадків, коли заповіт посвідчено незадовго до смерті особи.
Водночас визначальним орієнтиром для вирішення таких спорів залишається свобода заповіту. Вона охоплює право особи протягом життя скласти один або кілька заповітів, змінити чи скасувати їх. Воля заповідача та повага до неї мають ключове значення і при судовому вирішенні спорів, пов’язаних із заповітом.
Суддя також зупинилася на питанні, хто має право оспорювати заповіт. Особа, яка звертається з таким позовом, повинна насамперед довести, що заповітом порушені її права і що в разі визнання його недійсним вона отримає право на спадкування або її спадкові права зміняться. Зокрема, онук спадкодавця не може оспорювати заповіт, якщо його мати – спадкоємиця першої черги – за життя відмовилася від прийняття спадщини на користь іншої особи.
Щодо скасування заповіту доповідачка нагадала про два передбачені ЦК України механізми, скористатися якими може виключно заповідач: скласти новий заповіт або безпосередньо скасувати попередній. При цьому скасування має відбуватися в тому самому порядку, що й посвідчення заповіту: відповідний односторонній правочин вчиняється письмово та посвідчується нотаріусом або іншою уповноваженою посадовою особою. Недотримання вимог щодо форми такого правочину має наслідком його нікчемність.
Ще один важливий аспект стосується співвідношення кількох заповітів. Новий заповіт повністю скасовує попередній, якщо суперечить йому. Якщо суперечність є частковою, попередній заповіт втрачає чинність лише у відповідній частині. Водночас нікчемний наступний заповіт не породжує правових наслідків, а отже не може скасувати попередній.
Із презентацією Ольги Ступак можна ознайомитися за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Syd_prakt_zapovitu.pdf .
Захід організовано ГО «Цивілістична платформа».
