Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу щодо здійснення судового контролю за виконанням рішення на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Спірне питання - наявність або відсутність у особи, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, обов'язку додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

В рамках цієї справи КАС ВС встановив, що апеляційний суд повернув апеляційну скаргу, подану на ухвалу суду першої інстанції, постановлену з питань здійснення судового контролю в порядку ст.382 КАС України, у зв’язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги на таку ухвалу.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.2024 № 6-р(II)/2024 у справі № 3-87/2023(351/23), розв`язуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, у контексті необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення без розгляду скарги на бездіяльність виконавчої служби, дійшов таких висновків:

«…Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд України зазначає, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений приписом статті 4 Закону, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду.

[… ] має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

З огляду на наведене, ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається, насамперед, усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Конституційний Суд України зазначає, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами особи щодо доступу до суду та виконання судового рішення, а також не забезпечив доконечної мети чинення правосуддя - захисту прав і свобод».

КАС ВС звернув увагу, що зазначені висновки КСУ хоч і стосуються питань сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду постановлену в порядку ЦПК України, однак така ухвала стосувалася виконання судового рішення. Питання, які розв`язував КСУ, стосуються здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, а отже, повинні бути враховані і під час вирішення аналогічних питань в порядку КАС України.

Отже, КАС ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги у зв`язку з ненаданням скаржником документа про сплату судового збору, адже останній не повинен сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу, прийняту за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Постанова Верховного Суду від 23.03.2026 у справі № 520/21679/21