2 березня 2026 року Карлівський районний суд Полтавської області розглянув цивільну справу, що стосувалася оскарження договорів оренди земельних ділянок, укладених представником власника на підставі нотаріальної довіреності. Спір став прикладом практичного застосування механізмів судового захисту прав громадян та юридичних осіб у сфері земельних і договірних правовідносин.

Як встановлено судом, позивач є власником кількох земельних ділянок на території Полтавського району Полтавської області. У 2019 році він видав нотаріальну довіреність на представництво своїх інтересів іншій особі, надавши їй право укладати договори та підписувати необхідні документи без обмежень. На підставі цієї довіреності у 2023 році від імені власника були укладені договори оренди земельних ділянок строком на 30 років із сільськогосподарським товариством.

Пізніше позивач заявив, що договори були укладені без його погодження, а представник діяв у власних інтересах та інтересах орендаря, що, на його думку, свідчить про наявність зловмисної домовленості між сторонами правочину. Саме з цих підстав він просив застосувати положення статті 232 Цивільного кодексу України та визнати договори недійсними.

У свою чергу відповідач заперечував проти позову, наголошуючи, що договори укладені належним чином, а представник власника діяв у межах повноважень, наданих нотаріально посвідченою довіреністю.

Дослідивши матеріали справи, суд звернув увагу на те, що довіреність, на підставі якої діяв представник позивача, була чинною на момент укладення договорів. Позивач припинив її дію лише у 2024 році, тобто після укладення відповідних правочинів. При цьому доказів належного повідомлення контрагента або самого представника про скасування довіреності суду надано не було.

Крім того, суд встановив, що для державної реєстрації права оренди орендар подав державному реєстратору оригінали договорів, а реєстраційні дії були здійснені відповідно до вимог законодавства. Раніше дії державного реєстратора також були оскаржені до Міністерства юстиції України, однак за результатами розгляду скарг підстав для скасування реєстраційних рішень встановлено не було.

Оцінюючи доводи сторін, суд дійшов висновку, що сам по собі факт укладення договорів представником за довіреністю не свідчить про наявність зловмисної домовленості між сторонами правочину. Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що представник діяв всупереч його інтересам або перевищив надані повноваження.

З огляду на встановлені обставини та відсутність доказів порушення вимог законодавства під час укладення договорів оренди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання таких договорів недійсними та для скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок.

У результаті суд відмовив у задоволенні позову.

Ця ситуація демонструє важливу роль суду у забезпеченні балансу прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб у цивільних правовідносинах.

Звертаємо увагу, що судовий захист не обмежується лише формальним розглядом заявлених вимог, а передбачає перевірку законності укладених правочинів, повноважень представників сторін та добросовісності їх поведінки. Водночас справа підкреслює важливість належного оформлення та контролю за використанням довіреностей. Хотілося б відзначити, що надання представнику широких повноважень без встановлення чітких обмежень може створювати ризики для власника майна, а доведення недобросовісності представника у суді потребує переконливої доказової бази.

Таким чином, висновки суду у цій справі чітко ілюструють механізми реалізації права на судовий захист та підкреслюють значення принципів добросовісності, належного представництва і стабільності цивільного обороту у земельних правовідносинах.