У місті Хмельницькому мати двох неповнолітніх дітей звернулася до суду з позовом про встановлення факту їх самостійного утримання та виховання.
Позивачка зазначала, що після розірвання шлюбу діти проживають разом із нею, і саме вона здійснює їх утримання, виховання, забезпечує організацію навчання та лікування. За її словами, батько дітей виїхав за кордон і участі в їх утриманні та вихованні не бере.
Хмельницький міськрайонний суд відмовив у задоволенні позову. Виходив із того, що обов’язок батьків щодо виховання та утримання дітей є невід’ємним, а встановлення факту, який свідчить про невиконання такого обов’язку, у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав.
Не погодившись із цим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та задовольнити позов. На її думку, суд не врахував, що тривале перебування батька дітей за кордоном і фактичне самостійне виховання нею дітей є виключними елементами на підтвердження факту самостійного виховання неповнолітніх дітей у конкретній життєвій ситуації.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому залишив апеляційну скаргу позивачки без задоволення.
Колегія суддів звернула увагу на те, що у позовній заяві жінка не зазначила порушеного права, для якого необхідне встановлення такого факту у судовому порядку, та не вказала за захистом якого порушеного, невизнаного або оспорюваного права звертається.
Апеляційний суд зауважив, що відповідно до положень цивільного процесуального законодавства суд встановлює юридичні факти лише за умови, що вони мають самостійне правове значення, породжують, змінюють або припиняють цивільні права чи обов`язки особи, а позивач обґрунтував мету їх встановлення та відсутність іншого порядку підтвердження відповідних обставин.
Суд зазначив, що у цій справі заявлена вимога фактично зводиться до констатації певного сімейного стану, який сам по собі не породжує для позивачки жодних нових прав чи обов`язків, не змінює правового статусу батька дітей та не вирішує конкретного правового питання.
«Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей не може використовуватися з метою створення преюдиції для подальшого вирішення можливого спору про право, зокрема у справах щодо позбавлення батьківських прав, визначення способу участі одного з батьків у вихованні дітей чи вирішення інших сімейних спорів», – йдеться у постанові апеляційного суду.
З повним текстом постанови у справі № 686/11022/25 можна ознайомитися у ЄДРСР.
