Платник аліментів не довів як відсутності вини у виникненні заборгованості по аліментах, так і вжиття ним заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану представником відповідача на рішення місцевого суду, яким задоволено позов про стягнення з його довірителя неустойки за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину. Представник вказував на необґрунтованість розрахунку сум пені, що призвело до помилкового, на його думку, рішення суду про її стягнення в такому розмірі.

З’ясувавши всі обставини справи та заслухавши пояснення учасників судового розгляду, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про залишення вимог апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення — без змін.

Суду відомо, що відповідач, незважаючи на офіційний дохід і на рішення суду першої інстанції, яким з нього стягнуто на користь позивачки аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі ¼ частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення нею повноліття, упродовж двох років не сплатив жодного платежу, відтак заборгованість зі сплати аліментів на день розгляду справи в суді складає сто відсотків.

Це й стало підставою для звернення стягувачки аліментів до суду з позовом до відповідача про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.

Апеляційний суд погодився з позицією суду попередньої інстанції, який, ухвалюючи рішення на користь позивачки, мотивував його тим, що відповідач без поважних причин ухиляється від покладеного на нього статтею 180 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України) обов’язку утримувати неповнолітню дитину. Підстав для звільнення відповідача від сплати неустойки за прострочення сплати аліментів суд не встановив. Поданий позивачкою розрахунок пені за прострочення сплати аліментів, проведений відповідно до вимог законодавства.

Позивачка скористалася ввоїм правом на стягнення пені. Згідно зі ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти на рішення суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Як роз’яснено Верховним Судом у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21): «стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов’язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів».

Що стосується цього спору, то відповідач не довів як відсутності вини у виникненні заборгованості по аліментах, так і вжиття ним заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у справі № 562/2670/24 (провадження № 22-ц/4815/353/25).