Верховний Суд постановою від 27 березня 2024 року у справі № 924/691/22 залишив без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 січня 2024 року, якою додаткове рішення суду першої інстанції від 10 квітня 2023 року скасовано.
Місцевий господарський суд додатковим рішенням від 10 квітня 2023 року заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив, стягнув з позивача на користь відповідача витрати за надання правничої допомоги в сумі 20 000 грн та мотивував таке рішення тим, що надані відповідачем докази є належними та доводять, що відповідачу на підставі договору надано професійну правничу допомогу у даній справі адвокатом, а відповідач прийняв та оплатив надані послуги на загальну суму 20 000 грн, що свідчить про обґрунтованість поданої заяви та необхідність відшкодування відповідачу понесених витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
В своїй постанові, суд апеляційної інстанції з огляду на положення частин 5, 6 статті 129 ГПК, урахувавши предмет спору, незначну складність справи та незначний обсяг матеріалів, що потребували вивченню адвокатом, кількість підготовлених ним процесуальних документів, конкретні обставини справи, результат вирішення спору, сталість судової практики з відповідного питання, заперечення позивача щодо суми правничої допомоги, яку він вважав суттєво завищеною, дійшов висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, заявлений відповідачем у сумі 20 000 грн, є неспівмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, тому підлягає зменшенню.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, а також те, що належною до відшкодування сумою таких витрат є 10 000 грн.
Аналіз наведених скаржником судових рішень Верховного Суду, у яких містяться висновки, що узагальнено зводяться до того, зокрема, що ненаправлення стороною на адреси інших учасників справи документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, позбавило цих учасників справи можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат та є підставою для повернення без розгляду клопотання сторони про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не дають підстави вважати, що судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, порушено положення частини 4 статті 170, статті 244 ГПК, а також те, що висновки суду апеляційної інстанції за результатами перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про судові витрати, суперечать наведеним скаржником висновкам, що містяться у зазначених рішеннях Верховного Суду.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду додаткового рішення суду першої інстанції установив, що відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти доводів позивача та одночасно заявив про відшкодування витрат на правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становить 9 000 грн; відзив був надісланий позивачу, що підтверджується листом з описом вкладення; перед судовими дебатами відповідач заявив, що розмір судових витрат, які він поніс у зв’язку з розглядом справи №924/691/22, становить 20 000 грн, докази на підтвердження чого будуть надані протягом п’яти днів; представник позивача був присутній у судовому засіданні та, відповідно, обізнаний про такі процесуальні дії відповідача.
Отже, за обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції, позивач був обізнаний як про подану заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу так і про намір відповідача у визначений строк подати докази.
Водночас суд апеляційної інстанції при ухваленні нового рішення про судові витрати врахував заперечення позивача щодо суми правничої допомоги, яку позивач вважав суттєво завищеною, тобто позивач скористався своїм правом заявити про неспівмірність розміру витрат, заявлених до стягнення відповідачем, що і було враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні відповідного питання.
Таким чином, у справі, що розглядається, апеляційний суд з урахуванням обставин і складності справи надав оцінку поданим відповідачем доказам на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, визначив необхідний фактичний обсяг правничої допомоги, співмірність витрат на правничу допомогу, за результатами чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви відповідача.
За таких обставин висновки, зроблені в оскаржуваному судовому рішенні у справі № 924/691/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчать про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах/ухвалах Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших установлених процесуальних обставин, які зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
У зв’язку з наведеним, підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 924/691/22 можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
