Приватне підприємство «Конвалія-нерухомість» просило суд скасувати включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України міської садиби купця Дмитрієва Й. М., розташованої на вул. Хорива, 2 у Подільському районі м. Києва, як пам’ятки архітектури місцевого значення.
Підприємство, відповідно до інвестиційного договору, укладеного ще 2010 року, відселило мешканців аварійного будинку за власний рахунок і викупило нежитлові приміщення для реалізації пізніше інвестиційного проєкту (на конкурсних умовах) з реконструкції будинків під офісно-громадський комплекс із торговельними приміщеннями та підземним паркінгом. Але у 2015 році інвестор дізнався, що кілька будинків за цією адресою наказом Міністерства культури України від 15 жовтня 2014 року № 869 внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятки архітектури місцевого значення.
ПП «Конвалія-нерухомість» оскаржило зазначений наказ Мінкульту, і в 2015 році (у справі № 826/6932/15) його позовні вимоги суди задовольнили частково, визнавши протиправним і скасувавши пункт наказу, в якому йшлося про включення будинків до Державного реєстру. Проте станом на 2017 рік судове рішення не було виконане.
Позивач вчергове звернувся до суду із позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, Департаменту культури Київської міської державної адміністрації.
Суди першої і апеляційної інстанцій, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, визнали наказ Мінкульту протиправним і зазначили, що процедура занесення садиби до Реєстру була порушена: уповноважений орган охорони культурної спадщини рішення про занесення садиби міської до Переліку об'єктів культурної спадщини не приймав, а також немає даних, що підтверджують письмове повідомлення власника об'єкта про його внесення до цього Переліку і набуття ним відповідного правового статусу. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що архітектурний ансамбль втратив свої складові елементи, тому не може бути предметом охорони й має бути виключений із Реєстру, оскільки критерій автентичності означає, що пам'ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні культурні нашарування.
Верховний Суд розглянув касаційні скарги відповідачів та третіх осіб на рішення судів попередніх інстанцій і вказав, що під час розгляду справи були допущені порушення. Щоб їх виправити, потрібно досліджувати докази, а Верховний Суд процесуально позбавлений такої можливості з огляду на вимоги ст. 341 КАС України, тому направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У контексті спірних правовідносин Суд надав низку висновків.
Саме собою порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Зважаючи на міркування розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти як вимоги не до самого акта, а до суб’єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, спричинюють настання дефектних наслідків.
Водночас не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальне порушення – це таке порушення суб’єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.
Стосовно ж процедурних порушень, то вони залежно від характеру можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, але в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.
Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб’єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Також колегія суддів КАС ВС зауважила, що суди попередніх інстанцій помилково взяли в основу своїх висновків обставини, які вважали такими, що не підлягають доказуванню, оскільки були раніше встановлені рішенням суду у справі № 826/6932/15 у 2015 році та мають преюдиційне значення, як це врегульовано ч. 4 ст. 78 КАС України.
Касаційний суд роз’яснив, що адміністративний суд не повинен сприймати як обов’язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені в чинних судових рішеннях в інших справах. До того ж у ч. 7 ст. 78 КАС України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен надати суду належні та допустимі докази.
Адміністративний суд також повинен застосувати принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи – витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається (відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України).
Щодо висновку апеляційного суду стосовно втрати садибою та її складовими ознак автентичності через аварійний стан, то колегія суддів звернула увагу на відсутність у суду спеціальних знань, а отже й повноважень для встановлення факту відповідності чи невідповідності житлового будинку цим критеріям. Суб’єктом, уповноваженим на здійснення такої оцінки об’єкта культурної спадщини, є наукові (вчені) ради установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини.
Крім цього, КАС ВС вказав на те, що суд першої інстанції призначив розгляд справи у спрощеному позовному провадженні, незважаючи на суспільний інтерес, статус зазначеної пам’ятки й на те, що збереження об’єктів культурної спадщини є пріоритетним конституційним завданням держави. Суд зауважив, що для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, призначене загальне позовне провадження.
Постанова Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 826/10888/18 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108541239.
