Батько дитини просив суд визнати та звернути до виконання рішення Вищого суду Каліфорнії. В цьому рішенні місцем проживання дитини визначено США, проживання дитини встановлено з батьком, а також визначені умови відвідувань дитини матір’ю і встановлено її право подорожувати з дитиною лише з письмового дозволу батька, іншої сторони чи суду.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання, посилаючись, зокрема, на те, що лише під час перебування в Україні боржниці (матері) стало відомо про наявність судового розгляду та постановлення рішення Вищим судом Каліфорнії, а стягувач (батько) та його представник не надали доказів щодо вручення боржниці судових документів або доказів щодо її повідомлення про розгляд справи на території США.
Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції, задовольнив клопотання частково, визнав рішення Вищого суду Каліфорнії.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив постанову апеляційного суду без змін, зробивши на основі норм міжнародного права та ЦПК України такі правові висновки.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду – поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
Між Україною та США міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини в цивільних і сімейних справах не укладалися, а тому визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності (ст. 462 ЦПК України).
Вказана норма кореспондується зі ст. 11 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Таким чином, принцип взаємності полягає в тому, що держава, яка дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов'язання.
Національний суд може відмовити в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, зокрема, якщо сторона, яка про це просить, доведе, що була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.
Під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення сторін «правом на суд».
Водночас боржниця подала до суду США заяву щодо вимог у справі, а це свідчить про її обізнаність про існування спору. Про повідомлення матері зазначено також у самому судовому рішенні іноземного суду.
Уся кореспонденція про розгляд справи направлялася на адресу боржника у США, зазначену нею самою у процесуальному документі.
Було забезпечено персональне вручення боржниці за вказаною нею адресою повідомлення про судове слухання, а також постанов про тимчасове обмеження й право відвідання дитини та інших документів.
Із поданої боржницею заяви у справі випливає, що вона обізнана з предметом розгляду цієї справи, зокрема: процедурою розлучення, опікунством та відвідуванням дитини одним із батьків, аліментами на дитину тощо. Після цього боржниця, будучи достовірно обізнаною з існуванням справи, не цікавилася станом її розгляду та залишила територію США.
Таким чином, перебуваючи на території України, боржниця розуміла про наявність справи в суді США та обмежувальних приписів щодо неї, бажаючи брати участь у судовому розгляді справи, вона мала б повідомити Вищий суд Каліфорнії про нову адресу проживання та своє перебування на території України. Однак залишення штату з порушенням заборонних обмежень та неповідомлення Вищого суду Каліфорнії про намір проживати на території України доводить небажання боржниці брати участь у розгляді вказаної справи.
Крім того, апеляційний суд під час вирішення цієї справи підставно врахував, що рішення Вищого суду Каліфорнії боржниця не оскаржила.
Постанова Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 638/1720/20 (провадження № 61-2038св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105577974.
