Господарський суд Запорізької області рішенням, яке Центральний апеляційний господарський суд залишив без змін, у межах справи про банкрутство ПАТ «Завод напівпровідників» задовольнив позов ліквідатора банкрута до ГУ Державної казначейської служби України у місті Києві та Офісу великих платників податків Державної податкової служби України (м. Київ), про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Судові рішення мотивовані обґрунтованістю заявлених вимог та ефективністю обраного позивачем способу захисту. Крім того, покликаючись на приписи статей 256, 257, 261, 264, 267 ЦК України та ст. 102 ПК України, суди дійшли висновку, що позовна давність щодо заявлених позивачем вимог пропущена з поважних причин.
КГС ВС оскаржувані судові рішення змінив у мотивувальній частині з огляду на таке.
У п. 102.5 ст. 102 ПК України визначено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем виникнення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Системний аналіз зазначеної норми свідчить, що в ПК України встановлено граничний строк для звернення із заявами про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування, який починається за днем виникнення такої переплати або отримання права на таке відшкодування та не може перевищувати 1095 календарних днів. Цей строк є спеціальним строком давності для звернення платника податків до контролюючого органу з відповідною заявою і застосовується імперативно (в силу закону).
Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили строк позовної давності із спеціальним строком давності для звернення платників податків до контролюючого органу із заявами про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування, встановленим у п. 102.5 ст. 102 ПК України, тому хибно застосували до спірних правовідносин положення статей 256, 257, 261, 264, 267 ЦК України.
Однак це не призвело до ухвалення судами попередніх інстанцій неправильного рішення, оскільки з огляду на встановлені обставини справи позивач не порушив спеціального строку давності для звернення до суду, визначеного п. 102.5 ст. 102 ПК України.
Суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника про те, що відшкодування податку на додану вартість суперечить приписам п. 200.12 ст. 200 ПК України у зв’язку з тим, що на дату узгодження такого відшкодування сума податкового боргу перевищувала суму такого відшкодування.
Відносини неплатоспроможності характеризуються тим, що вони не є інструментом вирішення окремого спору між боржником та його кредитором, а повинні забезпечити колективний механізм захисту інтересів різних кредиторів (конкурсних, заставних, поточних), інших учасників провадження у справі про банкрутство та справедливий розподіл активів боржника між цими кредиторами, справедливі умови реалізації майна боржника з метою пропорційного захисту майнових інтересів боржника і кредиторів.
З огляду на особливості провадження унеможливлюється задоволення вимог окремих кредиторів у порядку, іншому, ніж передбачено законодавством про банкрутство, для уникнення задоволення вимог кредиторів в індивідуальному порядку, надання усім кредиторам рівних правових можливостей при задоволенні їх вимог, реалізації прав і законних інтересів та забезпечення конституційного принципу рівності усіх перед законом, у тому числі на умовах, коли майна боржника недостатньо для повного задоволення всіх вимог кредиторів.
Постанова КГС ВС від 21 червня 2022 року у справі № 908/6036/14 (908/2674/20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105011751.
