Чоловік потрапив на станції Дубно під потяг, яким керував машиніст, що перебував у трудових відносинах з акціонерним товариством «Укрзалізниця». У травні 2018 року від масивної травми тіла житель Дубна помер. За цим фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато розслідування цього трагічного інциденту. У вересні того ж року слідчий своєю постановою кримінальне провадження закрив, у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
У червні 2021 року донька покійного звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю. У позові зазначалося, що після смерті батька, єдиного з її батьків, позивачка відчуває пригнічення, в її житті відбулися невиправні зміни, а трагічна подія повністю зруйнувала важливий життєвий зв'язок.
Місцевий суд позовні вимоги задоволив частково, стягнувши з відповідача на користь позивачки 100 тис. грн (замість 200 тис. грн заявлених) в якості відшкодування моральної шкоди.
Рішення суду першої інстанції до Рівненського апеляційного суду оскаржило АТ «Укрзалізниця» та, не погоджуючись із такою позицією суду, наполягало на його скасуванні та ухваленні нового рішення — про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Залишаючи оскаржуване рішення без змін, апеляційний суд погодився з тим, що ухвалюючи його, місцевий суд керувався тим, що позивачка — донька загиблого, якій була заподіяна моральна шкода внаслідок загибелі батька, підлягає відшкодуванню підприємством як власником джерела підвищеної небезпеки. Більше того, відповідач в суді не довів, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або ж умислу потерпілого.
Залишаючи рішення місцевого суду без змін, колегія суддів взяла до уваги докази, що містяться в матеріалах справи. Серед них — висновок експерта про те, що між спричиненням потерпілому внаслідок залізнично-транспортної пригоди тілесних ушкоджень і настаннями його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв'язок. Позивачка, крім того, надала суду квитанції про витрати на поховання батька, а також на виготовлення надгробного пам’ятника.
Зобов’язуючи саме підприємство (особу, яка відповідає за шкоду) відшкодувати потерпілій моральну шкоду, а не машиніста (особу, яка завдала шкоду), суд врахував вимоги частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України. У ній зазначено, що саме юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним свої трудових (службових) обов’язків.
При цьому шкода, спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник чи володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Відповідач, відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, у разі наявності вини особи, що завдала шкоду і яка є відповідальною за шкоду, набув права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування: стягнути з машиніста в судовому порядку 100 тис. грн.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61-12464св20), від 2 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61-19345св19).
