Відповідно до ст. 432 КК України є три критерії для кваліфікації кримінального правопорушення як мародерства: чітка локалізація місця вчинення злочину – викрадення майна на полі бою чи на певній ділянці, де проводяться активні бойові дії, а також у зоні, яка перебуває під обстрілами військових; викрадення майна у вбитих або поранених; вчинення кримінального правопорушення військовослужбовцем.
Без сукупності цих ознак не можна говорити про наявність складу мародерства в діях винуватого. Якщо незаконні дії особи були спрямовані на заволодіння речами з метою наживи і відбувалися без зазначених обставин, то такі дії не можуть бути розцінені як мародерство, їх необхідно кваліфікувати як загальнокримінальні злочини.
На цьому наголосила суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Ольга Булейко під час виступу на Всеукраїнському семінарі для суддів місцевих загальних та апеляційних судів «Злочин геноциду: кримінально-правова кваліфікація».
Доповідачка зауважила, що вперше в історії правове визначення та заборона мародерства були прописані в Гаазькій конвенції 1907 року (Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907 років). Крім того, Женевськими конвенціями про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року та Додатковими протоколами до них від 8 червня 1977 року забороняється пограбування загиблих, а також їх місць поховань.
Незважаючи на це, під час Першої та Другої світових воєн, локальних воєн і збройних конфліктів ХХ – початку ХХІ століття (наприклад, у Кореї в 1950—1953 роках, у В'єтнамі в 1964—1973 роках, в Афганістані у 1979—1989 роках) військові підрозділи та окремі військовослужбовці часто порушували положення зазначених конвенцій, міжнародного законодавства, зокрема й щодо мародерства.
«Для України проблема мародерства стала особливо актуальною з початком бойових дій на сході України у квітні 2014 року», – наголосила спікерка.
Вона нагадала, що відповідальність за мародерство (викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених) передбачено ст. 432 КК України. Об’єктом мародерства є порядок несення військової служби під час ведення бойових дій. Для об’єктивної сторони злочину характерними є дії, пов’язані з викраденням речей вбитих і поранених військових на полі бою. Викрадення може бути як таємним, так і відкритим, із застосуванням насильства чи без такого.
Речі – це предмети обмундирування і особисті речі убитого чи пораненого (годинник, гроші та ін.). До них не належать озброєння і боєприпаси, документи, які мають військове значення, технічні засоби ведення війни та інші предмети, що збираються з метою подальшого бойового застосування. Відповідальність за вчинення таких дій передбачено іншими нормами КК України.
Як зауважила суддя ККС ВС, викрадення вчиняється на полі бою, тобто на ділянці, де ведуться або велися бойові дії. Полем бою є також ділянка тилу, яка піддається обстрілу противником. Викрадення речей поза межами поля бою створює склад загальнокримінального злочину – крадіжки, грабежу та ін.
«Відповідно до КК України не є мародерством заволодіння речами здорових військовослужбовців. Ці дії можуть кваліфікуватись як злочини проти власності. Для складу такого злочину, як мародерство, не має значення, до якої армії належать вбиті і поранені, речі яких розкрадалися на полі бою. Мародерство передбачає наміри винного обернути вилучені речі у власне користування. З цього ж моменту, тобто коли винний отримав можливість розпорядитися вилученою річчю за своїм розсудом, мародерство вважається закінченим злочином», – розповіла Ольга Булейко.
Спікерка наголосила, що із суб’єктивної сторони мародерство передбачає прямий умисел на заволодіння речами вбитих і поранених та передбачає корисливий мотив. А суб’єктом злочину є військовослужбовець.
«Оскільки згідно із КК України мародерство є військовим кримінальним правопорушенням, відповідальність за нього можуть нести лише військовослужбовці Збройних сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, які були створені відповідно до законів України, а також військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів», – сказала доповідачка.
Вона акцентувала, що під час війни часто мародерством називають дії, які насправді не є мародерством. Тому важливим є питання щодо відмежування мародерства від інших складів кримінальних правопорушень, об’єктом яких є суспільні відносини власності (крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).
Так, крадіжкою, відповідальність за яку передбачено ст. 185 КК України, є таємне викрадення чужого майна, грабежем – відкрите викрадення чужого майна (ст. 186 КК України). За розбій настає відповідальність у разі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ст. 187 КК України). Вимагання – це вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (ст. 189 КК України).
«Варто мати на увазі, що коло суспільних відносин, які підпадають під ознаки мародерства, є значно вужчим. Помилково називають мародерством дії осіб, які під час воєнного стану вчиняють такі кримінальні правопорушення, як крадіжка, грабіж, розбій та інші кримінальні правопорушення проти власності. Не можна ототожнювати ці суспільно небезпечні діяння», – зазначила Ольга Булейко.
За її словами, Верховна Рада України відреагувала на події, які нині відбуваються в нашій державі, та ухвалила, зокрема, Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» (від 3 березня 2022 року № 2117-IX). Законодавець установив, що мародерство карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. До внесення відповідних змін мінімальний строк позбавлення волі становив три роки. «Ці зміни сприятимуть підвищенню ефективності засобів кримінально-правового реагування на прояви мародерства з боку військовослужбовців», – переконана доповідачка.
Водночас законодавець доповнив склади кримінальних правопорушень, передбачених статтями 185 (крадіжка), 186 (грабіж), 187 (розбій), 189 (вимагання), 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) КК України, кваліфікуючою ознакою – вчинення дій в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Під час кваліфікації зазначених кримінальних правопорушень як обставини, яка обтяжує покарання, буде враховуватися вчинення кримінальних правопорушень в умовах воєнного чи надзвичайного стану (п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України).
Суддя ККС ВС звернула увагу на те, що захоплене у противника озброєння, військова техніка та інше військове майно, яке може використовуватися стороною, що їх захопила, є військовими трофеями. Тому їх захоплення не вважається мародерством. Такі трофеї є власністю держави, а не певних військовослужбовців, і після завершення війни їх потрібно буде повернути державі. Якщо військове майно знайшла цивільна особа, вона зобов’язана здати його правоохоронним органам.
«Як бачимо, не всі злочини проти власності, що вчиняються під час воєнного стану, є мародерством. Водночас кожен, хто вчинив певні незаконні дії, передбачені КК України, хто мав на меті збагатитися за рахунок чужого майна, має бути притягнутий до відповідальності відповідно до вимог КК України», – резюмувала Ольга Булейко.
Всеукраїнський семінар для суддів місцевих загальних та апеляційних судів проведений Національною школою суддів України за підтримки Консультативної місії Європейського Союзу в Україні.
