Засуджений за ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК України) подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Як установили суди, особа, перебуваючи на військовому обліку, отримала під розпис повістку, згідно з якою була зобов’язана з’явитися до військового комісаріату для відправлення на обласний збірний пункт, однак не прибула у визначений час до військового комісаріату і не повідомила про причини неприбуття.
На думку засудженого, в його діях немає складу кримінального правопорушення. У касаційній скарзі він вказав, що оскільки навчався у вищому духовному навчальному закладі з денною формою навчання, то згідно з абз. 4 ч. 8 ст. 17 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» мав право на відстрочку від призову на строкову військову службу, а отже не був субʼєктом інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Як зазначено в постанові ККС ВС, визнаючи особу винуватою, суд указав, що суб’єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 335 КК України, –спеціальний. Відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» суб’єктами ухилення від призову на строкову військову службу можуть бути тільки придатні для цього за станом здоров’я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. За змістом ст. 17 вказаного Закону відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у середніх або вищих навчальних закладах. Статтею 24 Закону України «Про вищу освіту» передбачено обов’язкове ліцензування освітньої діяльності. Оскільки теологічна семінарія не проходила процедуру ліцензування, то навчання в цьому духовному навчальному закладі не дає права на відстрочку від призову на строкову військову службу.
Колегія суддів касаційного суду не погодилася з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Як видно з матеріалів провадження, особа вступила до теологічної семінарії і на час вчинення інкримінованого їй діяння навчалася на першому курсі денного відділення на базі релігійної організації. Водночас суд не врахував, що духовний навчальний центр є не освітнім закладом, а релігійною організацією і його діяльність регулюється не Законом України «Про вищу освіту», а спеціальним законом – Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Частиною 8 ст. 17 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачено, що відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у закладах середньої або вищої духовної освіти з денною формою навчання.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби.
Отже, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 374 КПК України не навів мотивів неврахування окремих доказів, наданих стороною захисту на підтвердження невинуватості особи, і витлумачив Закон України «Про вищу освіту» у спосіб, який не відповідає його точному змісту.
Колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. Крім того, касаційний суд звільнив обвинуваченого з виправного центру.
ККС ВС вказав, що під час нового розгляду суду необхідно належним чином дослідити всі докази у справі, перевірити, з якого часу зареєстрований духовний навчальний заклад, у якому навчалася особа, та чи мав останній право, передбачене ст. 17 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», на відстрочку від призову на строкову військову службу, і залежно від установленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Постанова ККС ВС у справі № 867/1398/19 (провадження № 51-3353км20).
