Процедурне рішення уповноваженої особи адміністративного органу щодо відмови в зупиненні адміністративного провадження не може бути самостійним предметом судового розгляду.
Такий висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
Позивачка звернулася до суду з позовом до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, у якому просила, зокрема, скасувати процедурне рішення про відмову в задоволенні її клопотання про зупинення адміністративного провадження. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що в порядку, визначеному Законом України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру», вона звернулася до міської ради із заявою, у якій просила прийняти рішення про надання їй (землекористувачу, мешканці території) статусу заінтересованої особи під час адміністративного провадження щодо зміни цільового призначення земельних ділянок; забезпечити безоплатний віддалений доступ у режимі реального часу до всіх матеріалів справи щодо зміни цільового призначення земельних ділянок; зупинити адміністративне провадження щодо зміни цільового призначення земельних ділянок до набрання законної сили рішенням суду у справі № 160/25184/21. Проте під час розгляду справи відповідач прийняв, зокрема, процедурне рішення про відмову в задоволенні клопотання позивачки щодо зупинення адміністративного провадження до набрання законної сили рішенням суду в зазначеній справі, яке, на її думку, ухвалено за відсутності передбачених законом підстав.
Вважаючи таке процедурне рішення незаконним і посилаючись на відсутність утвореної в адміністративному органі комісії з розгляду скарг, позивачка вказала, що воно підлягає безпосередньому оскарженню до адміністративного суду. Рішенням суду першої інстанції позов у частині вимоги щодо оскарження зазначеного процедурного рішення задоволено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині позовних вимог щодо скасування процедурного рішення про відмову в задоволенні клопотання про зупинення адміністративного провадження та закрив провадження в цій частині, а в іншій частині залишив рішення без змін.
Верховний Суд вказав, що до моменту прийняття адміністративного акта, тобто рішення або юридично значущої дії індивідуального характеру, прийнятого (вчиненого) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямованого (спрямованої) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов’язків окремої особи (осіб), оскарженню підлягає рішення (дія), яким на якийсь певний час припиняється (спиняється) рух (поступ, перебіг) правовстановлювальних, правозобов’язальних чи будь-яких інших значимих дій у справі. У протилежному значенні, коли приймається рішення про відмову в зупиненні адміністративного провадження, після якого рух справи не зупиняється і не створюється перешкод для здійснення провадження у ній, таке рішення не підлягає оскарженню до моменту прийняття адміністративного акта.
Законодавець цілеспрямовано обмежив коло процедурних дій та/або процедурних рішень, які підлягають самостійному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших питань. Надання учасникам адміністративного провадження права на оскарження всіх дій та/або процедурних рішень до моменту прийняття адміністративного акта (незалежно від їх суті й значення) стало б передумовою для зловживання учасниками адміністративного провадження своїми правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б меті, на досягнення якої спрямовані положення Закону № 2073-IX.
Постанова КАС ВС від 10 лютого 2026 року у справі № 160/22060/24 (провадження № К/990/34610/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/133960772.
