Хмельницький апеляційний суд залишив без змін вирок суду першої інстанції у справі про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Апеляційні скарги захисника обвинуваченого та представник дружини потерпілого – відхилив.
Як встановив суд, у ніч на 21 травня 2023 року на польовій дорозі між селами Дунаєвецької територіальної громади між двома знайомими зав’язалася суперечка. Один з чоловіків кілька разів вдарив іншого предметом, ззовні схожим на металевий ланцюг (за словами обвинуваченого, це був повідець для собаки).
Потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до сліпоти одного ока й втрати загальної працездатності на 45 %.
Дунаєвецький районний суд Хмельницької області визнав нападника винним у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України) та призначив покарання – 5 років позбавлення волі.
В апеляційній скарзі захисник просила звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням. На її думку, викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам провадження і не підтверджуються доказами. Стверджувала, що місцевий суд не дав правової оцінки діям її підзахисного, який не мав умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень.
Представник дружини потерпілого просив скасувати вирок та призначити новий розгляд провадження в суді першої інстанції. Уважав, що суд безпідставно відмовив у визнанні потерпілою дружини потерпілого, який помер до початку судового розгляду, що призвело до порушення її прав та законних інтересів.
На переконання апеляційного суду, в провадженні достатньо належних, об`єктивних та допустимих доказів, які дали можливість встановити істину, ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Суд, зокрема, зазначив, що мотиви дій обвинуваченого не є обов`язковим елементом складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
«Тому посилання сторони захисту, що обвинувачений діяв з мотивом втрутитися в конфлікт між потерпілим та [дружиною], жодним чином не впливає на кваліфікацію його дій. Для встановлення вини у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень значення має саме фактична поведінка обвинуваченого – характер, інтенсивність і спрямованість насильницьких дій, а не мотиви з яких він діяв», – йдеться в ухвалі апеляційного суду.
Колегія суддів погодилася з призначеним обвинуваченому покаранням, зауваживши, що місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, не працевлаштований, проживає у цивільному шлюбі, має на утриманні двох малолітніх дітей, відшкодовував витрати на лікування потерпілому, характеризується позитивно, водночас фактично не визнав вини навіть під тиском зібраних у провадженні доказів, переховувався від досудового розслідування, перебував у міжнародному розшуку, не вживав достатніх заходів для досягнення порозуміння з потерпілим та його родиною.
Апеляційний суд також відхилив вимогу дружини потерпілого та її представника про надання їй статусу потерпілої, оскільки це суперечить встановленим у провадженні фактичним обставинам та положенням статті 55 КПК України.
Згідно з кримінальним процесуальним законом, потерпілим визнається фізична особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. У разі її смерті потерпілими можуть бути члени її сім'ї, але лише за умови, що смерть настала внаслідок кримінального правопорушення, яке є предметом розгляду.
Проте потерпілий помер внаслідок дорожньо-транспортної пригоди через 2 роки після нападу. Доводи апеляційної скарги представника-адвоката не спростовують висновок суду про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 121 КК України, та настанням смерті потерпілого, констатував апеляційний суд.
З повним текстом ухвали апеляційного суду у справі № 674/1285/25 можна ознайомитися у ЄДРСР.
