Про це говорили судді Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Ольга Ступак і Владислав Шипович на IV Форумі з трудового права.
Владислав Шипович виступив з доповіддю на тему «Трудові спори під час війни: актуальна практика та позиції Верховного Суду».
На підставі статистичних даних суддя проаналізував динаміку надходження цивільних справ у трудових спорах до судів першої інстанції за три періоди: 1) 2019 рік – до запровадження карантину через COVID-19; 2) 2021 рік – під час карантину, але до повномасштабного військового вторгнення; 3) 2024 рік – під час триваючої війни. Зокрема, у 2019 році до місцевих судів надійшло 14 896 справ відповідної категорії, у 2021 році – 14 497, у 2024 – 6 830 справ. Найбільше серед них спорів щодо оплати праці.
Доповідач звернув увагу на рішення ЄСПЛ від 16 жовтня 2025 року у справі «Басюк та інші проти України» (заява № 55156/19 та інші). Ця справа стосувалася подій 2015–2017 років, коли військові дії на території Донецької та Луганської областей вплинули на можливість підприємства-роботодавця своєчасно виконувати свої зобов’язання перед працівниками.
ЄСПЛ у цій справі визнав, що національні суди зіткнулися з новою ситуацією, яка не була безпосередньо передбачена законодавством, і мали надати тлумачення того, як чинні правові положення застосовуються до правовідносин, на які завдали суттєвого впливу військові дії. Підкреслюючи важливість сфери трудових правовідносин та констатуючи відсутність порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ЄСПЛ вказав, що за обставин військових дій та їх різких наслідків для економіки країни органам влади необхідно надати широку свободу розсуду щодо адаптації до нових реалій, зокрема щодо наслідків, які впливають на трудові відносини.
Владислав Шипович поінформував учасників форуму про зміни правового регулювання трудових відносин під час дії воєнного стану, проаналізував окремі положення КЗпП України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» і висловив думку, що під час війни зміни у трудовому законодавстві обумовлені переважно реагуванням держави на умови, в яких опинилися роботодавці та працівники, і на пошук справедливого балансу між законними інтересами сторін цих правовідносин.
Доповідач також звернув увагу на Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в якому КСУ погодився, що введення воєнного стану в Україні об'єктивно створює умови, які не можна вважати звичайними.
Окрема частина виступу була присвячена аналізу практики ВС щодо вирішення трудових спорів, які виникають внаслідок призупинення дії та розірвання трудових договорів під час воєнного стану; гарантій для працівників призваних на військову службу; ролі профспілок у врегулюванні трудових спорів.
Презентація Владислава Шиповича – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/trydovi_sporu.pdf.
Ольга Ступак виступила з доповіддю на тему «Регулювання трудових відносин в умовах воєнного стану. Практика Верховного Суду».
Як зазначила суддя, трудові спори – це одна з найскладніших категорій справ. Тому те, що законодавець передбачив можливість їх розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, для пришвидшення такого розгляду, не зовсім виправдано. Оскільки, наприклад, справи щодо заборгованості із заробітної плати можна вирішити в наказному провадженні. Натомість спори щодо поновлення на роботі потребують детального з’ясування всіх обставин, адже в такій категорії практично немає подібних справ.
«Кожен трудовий спір настільки індивідуальний, що дуже складно віднайти цю подібність. Навіть якщо працівники в різних справах звільнені на підставі одного і того ж пункту КЗпП України, наприклад за прогул, то обставини в кожному випадку індивідуальні», – сказала доповідачка.
Також вона зауважила, що за час дії воєнного стану відбулись істотні зміни в регулюванні трудового законодавства. Вони були внесені до законодавства для швидкого реагування на виклики, які постали. При цьому Ольга Ступак акцентувала, що всі обмеження трудових прав ґрунтуються на нормах ст. 64 Конституції України, яка визначає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, окрім прав, визначених у перелічених статтях. І ст. 43 Основного Закону, що гарантує право на працю, до цього переліку не входить.
Доповідачка навела положення КЗпП України та Закону України «Про відпустки», які не застосовуються в період дії воєнного стану; проаналізувала новели Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Розповідаючи про судову практику у відповідній категорії справ, вона звернула увагу на висновки ВС щодо переведення, переміщення та зміну істотних умов праці в період дії воєнного стану. Зокрема, в постанові від 2 жовтня 2024 року у справі № 755/8135/22 КЦС ВС зазначив, що поняття «зміна істотних умов праці» є загальним, а поняття «зміна умов оплати праці» є однією з підстав зміни істотних умов праці. У період дії воєнного стану норми ч. 3 ст. 32 щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються згідно із Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Постанова КЦС ВС від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22 стосується повідомлення працівника щодо наказу, згідно з яким відновлено дію трудового договору в період дії воєнного стану.
Також Ольга Ступак навела судову практику щодо розірвання трудових договорів у період дії воєнного стану; збереження середнього заробітку за працівниками, які призвані на військову службу під час мобілізації чи служать за контрактом; відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України; звільнення працівника на підставі наявності в останнього реального чи потенційного конфлікту інтересів; доказів виконання роботодавцем обов’язку щодо пропонування працівнику наявних вакантних посад та ін.
Крім того, доповідачка більш детально проаналізувала висновки КСУ в Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-з/2025. Зазначила, що Суд визнав неконституційною ч. 1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення 3-місячного строку звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати. Звернула увагу, що КСУ наголосив, що:
- 3-місячний строк обмежує доступ працівника до суду;
- не враховує триваючий характер трудових правовідносин;
- змушує працівника постійно подавати позови при систематичній невиплаті зарплати;
- порушує принцип рівності та правової визначеності.
Таке обмеження звужує конституційні права працівників (статті 43, 55 Конституції України) і позбавляє ефективного судового захисту.
Презентація Ольги Ступак – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Reguluvanna_trydovuh_vidnosun_.pdf.
Форум організувала Асоціація правників України.
