У вересні 2024 року громадянин Б. звернувся до суду першої інстанції із заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні батька.
Заява мотивована тим, що він є сином громадянина З., який після розірвання шлюбу добровільно утримував його до повноліття. Після досягнення заявником повноліття та у зв’язку з його навчанням у Державній морській академії, батько продовжував його утримання. Батьківське утримання було основним джерелом доходу заявника, оскільки останній ніде не працював та не отримував інших доходів. Під час участі у бойових діях його батько, громадянин З. загинув. У жовтні 2023 року заявнику видано посвідчення, як члену сім’ї загиблого, для отримання пільг встановлених законодавством України. Встановлення вказаного факту йому необхідне для отримання передбачених законом виплат, як члену сім’ї загиблого військовослужбовця, просив встановити факт його перебування на утриманні батька, який помер.
Рішенням суду першої інстанції у задоволені заяви громадянина Б. відмовлено.
Адвокат заявника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити заяву.
Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції виходив із недоведеності належними та допустимими доказами повного перебування заявника на утриманні загиблого батька, зазначивши, що жодних доказів отримання будь-якого виду матеріальної допомоги (шляхом здійснення банківських переказів, поповнень карток, оплату освітніх послуг, проживання тощо) заявником не надано. Покази свідка матері заявника та колишньої дружини гр. З. не може бути прийняті судом як єдиний доказ перебування на утриманні загиблого батька, з врахуванням наявності у останнього нової родини та малолітньої дитини. Саме по собі не отримання заявником офіційних доходів та навчання в університеті за кошти фізичних та юридичних осіб не свідчить про те, що він був на повному утриманні загиблого батька.
З огляду на пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану», в редакції чинній на час виникнення у заявника права на отримання одноразової грошової допомоги, встановлено, що сім’ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх утримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 16-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на дату загибелі військовослужбовця, визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім’ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якого настала протягом року після звільнення).
Частиною 1 статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Згідно частини першої статті 31 цього ж Закону члени сім’ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Отже, факт перебування заявника на утриманні загиблого військовослужбовця, має значення для отримання ним одноразової грошової допомоги, яку може бути призначено та виплачено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування.
Колегія суддів апеляційного суду акцентувала, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження надання заявнику будь-якої матеріальної допомоги з боку батька з часу набуття ним повноліття та до часу загибелі. Суд першої інстанції також надав належну оцінку поясненням допитаної в якості свідка матері заявника та колишньою дружиною загиблого, оскільки вказані пояснення не підтверджені будь-якими іншими доказами.
Херсонський апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не містять посилання на докази, які б підтверджували факт систематичного надання загиблим допомоги повнолітньому сину, а також, що ця допомога була постійним і основним джерелом доходу останнього.
За результатами апеляційного розгляду, скарга залишена без задоволення, а судове рішення без змін.
Справа № 766/15158/24
