Під час тренінгу на тему «Відумерла спадщина та безхазяйне майно: правові механізми та можливості для громад у 2025 році» суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат розповів про конструкцію відумерлої спадщини і звернув увагу на питання, дотичні до її застосування в практиці касаційного суду.
Доповідач поділився не лише напрацьованою судовою практикою, а й філософським баченням ролі права власності в суспільстві. Зокрема, він зауважив, що українське суспільство досить довго жило без справжнього права власності і ще не до кінця навчилося «жити з правом власності» (як комунальної, так і приватної власності). Саме усвідомлення її значення та правової тяглості є запорукою ефективного функціонування спадкового права, зокрема у випадках відумерлої спадщини.
Суддя зазначив, що територіальна громада в разі відумерлої спадщини не є спадкоємцем у звичному розумінні, йдеться не про реалізацію суб’єктивного права, а про виконання публічного обов’язку, передбаченого ЦК України. Законодавець не кваліфікує набуття територіальною громадою права власності на відумерлу спадщину як спадкування, а територіальну громаду, в цьому випадку, – як спадкоємця. Спадкоємці мають право на спадкування, натомість територіальній громаді належить публічний обов’язок. Тобто територіальна громада має виконати публічний обов'язок, а не здійснити цивільне право чи інтерес, яких вона не має. Публічний обов'язок територіальної громади виникає за наявності сукупності юридичних фактів (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття; спливу одного року з часу відкриття спадщини).
З моменту відкриття спадщини територіальна громада (відповідний орган місцевого самоврядування) не має і навіть не може мати жодного інтересу щодо спадщини, який міг би зумовити спір про право. «Активування» публічного обов'язку територіальної громади відбувається за сукупності юридичних фактів. Тобто в цьому сенсі територіальна громада виступає своєрідним правонаступником, але таким, що набуває як права, так і обов’язки, пов’язані зі спадщиною. Зокрема, громада зобов’язана погашати борги спадкодавця в межах вартості набутого майна. Суддя наголосив, що жодних переваг чи пріоритетів для кредиторів, незалежно від того, хто виконує обов’язки (спадкоємець чи територіальна громада), законодавством не передбачено.
Звернув увагу доповідач і на часові межі застосування конструкції відумерлої спадщини. Він нагадав, що раніше такої конструкції в законодавстві не існувало, а спадщина за відсутності інших спадкоємців автоматично переходила державі. Тому віднесення таких спадкових справ до категорії «відумерлих» є юридично некоректним.
У виступі також прозвучала теза про допустимість подання заяви про визнання спадщини відумерлою не лише територіальною громадою, а й кредиторами спадкодавця. При цьому суддя наголосив на необхідності додавання до заяви доказів, що підтверджують обставини, передбачені ст. 1277 ЦК України, або звернення до суду з клопотанням про їх витребування.
Порушивши тему зловживань, зокрема «штучних спадкоємців», які виникали задля унеможливлення визнання спадщини відумерлою, суддя звернув увагу на правові позиції Великої Палати Верховного Суду. Одна з них, наприклад у постанові ОП КЦС ВС від 9 грудня 2024 року у справі № 754/446/22, – про можливість компенсації вартості майна територіальній громаді, якщо воно вже вибуло з її фактичного володіння і набуте добросовісним набувачем. У таких випадках застосовується аналогія закону (ст. 1280 ЦК України).
Підсумовуючи, суддя окреслив головне призначення інституту відумерлої спадщини – забезпечення стабільності цивільного обороту та недопущення відсутності майна, що залишилося без спадкоємців.
Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися за посиланням: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Krat_spadwuna.pdf.
Захід організовано Представництвом Норвезької ради у справах біженців в Україні.
