Це передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення місцевого суду, яким задоволено позов внутрішньо переміщеної особи до колишнього роботодавця — відповідача у справі — про встановлення факту припинення трудових відносин.
Апеляційний суд відхилив апеляційні вимоги відповідача про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового — про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає законним оскаржене ним рішення, яке обґрунтоване положеннями Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що надають право працівникові розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві, у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я шляхом подання заяви до Центру зайнятості.
Суд встановив, що позивачка після повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації в Україну евакуювалася з міста Запоріжжя, територія якого згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (зі змінами) є місцем проведення бойових дій, до м.Рівного, де подала через Рівненський обласний центр зайнятості заяву до роботодавця про звільнення її з роботи за власним бажанням згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України, котрий повідомив про це відповідача у справі.
Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника.
Статтею 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника, він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання на об’єктах критичної інфраструктури).
Абзацом 2 ч. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до п. 1 ст. 36, ст.ст. 38, 39 КЗпП України у зв’язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий договір в односторонньому порядку, подавши до Центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім’я роботодавця про припинення трудового договору.
Отже, законодавством встановлена можливість звільнення особи через Центр зайнятості виключно з метою отримання статусу безробітного.
Таким правом скористалася позивачка — внутрішньо переміщена особа, подавши заяву про звільнення з роботи до Рівненського обласного центру зайнятості, який повідомив про це електронною поштою її роботодавця, а також Головне управління пенсійного фонду України у Рівненській області та Головне управління ДПС у Рівненській області, як це й передбачається чинним законодавством.
Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року №260, Державний центр зайнятості є органом, на котрий покладено функції реєстрації (зняття з реєстрації) трудових договорів, які укладаються із фізичними особами-роботодавцями та найманими працівниками, а також підтвердження записів, внесених фізичними особами-роботодавцями до трудових книжок працівників. Зняття з реєстрації в Центрі зайнятості трудового договору можливо за умови звернення до нього обох сторін трудових відносин. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин фізичною особою-роботодавцем та найманим працівником, а також у разі відсутності однієї із сторін у Центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору.
Таким чином, трудові відносини між сторонами у спорі, який переглянув Рівненський апеляційний суд, фактично припинені, адже процедура розірвання трудового договору позивачкою здійснена шляхом подання заяви як внутрішньо переміщеної особи через Центр зайнятості, що передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідач у справі заперечував отримання ним заяви позивачки про звільнення та листа від Рівненського обласного центру зайнятості, натомість у матеріалах справи містяться скріншоти та скан-копії листів, надісланих на електронну пошту роботодавця, і ці докази колишній роботодавець позивачки не спростував.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у справі № 569/19205/24 (провадження № 22-ц/4815/349/25).
