Укладений постійним користувачем земельної ділянки договір з біологічного очищення водойми, який врегульовує питання, пов’язані з використанням водного об’єкта та земельної ділянки під ним, за своєю правовою природою є договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об’єктом, а отже відповідає визначенню удаваного правочину.
Оскільки постійний користувач земельної ділянки не наділений повноваженнями на розпорядження такою земельною ділянкою та передачу її в користування, в тому числі на умовах оренди, такий договір підлягає визнанню недійсним.
Таких висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.
Прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним укладений між управлінням водного господарства і товариством договір з біологічного очищення (біомеліорації) каналу та зобов’язати товариство звільнити штучну водойму.
Свої вимоги прокурор обґрунтував тим, що під виглядом діяльності з «біологічного очищення штучної водойми» товариство фактично отримало в безкоштовне користування строком до 2040 року (з можливістю пролонгації договору на 15 років) штучну водойму каналу для здійснення аквакультури.
Суди попередніх інстанцій з доводами прокурора не погодилися та в задоволенні заявленого ним позову відмовили.
Водночас судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, скасовуючи прийняті у справі рішення та ухвалюючи нове – про задоволення позову, виходила з такого.
Управління водного господарства є лише постійним користувачем земельної ділянки та відповідно до приписів статей 122–124 ЗК України, ст. 51 ВК України, ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» не наділене повноваженнями на розпорядження такою земельною ділянкою та передачу її в користування, в тому числі на умовах оренди, тобто не є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій.
За встановлених обставин договором з біологічного очищення (біомеліорації) також були врегульовані питання, пов’язані з використанням водного об’єкта та земельної ділянки під ним. Товариство користується земельною ділянкою з водоймою для здійснення власної підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному в ст.1 Закону України «Про оренду землі».
Отже, спірний договір відповідає визначенню удаваного правочину, який вчинено для приховання іншого правочину з користування земельною ділянкою з розташованою на ній водоймою.
Умови спірного договору про досягнення певних кількісних і якісних показників водойми та подальше їх підтримання не спростовують правової природи договору як такого, що спрямований на тимчасове користування земельною ділянкою з розташованою на ній водоймою.
Тож щонайменше для виконавця оспорюваний договір за своєю суттю є саме договором оренди водного об’єкта і відповідає таким основним ознакам: водосховище передається у володіння та користування; метою є здійснення господарської діяльності (рибогосподарських потреб); надання в користування повинно здійснюватися за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об’єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України.
Отже, спірний договір з біологічного очищення (біомеліорації) каналу за своєю правовою природою є договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об’єктом, а отже відповідає визначенню удаваного правочину, оскільки його вчинено для приховання правочину з надання в користування земельної ділянки з розташованою на ній водоймою для рибогосподарських потреб. Зазначене зумовлює недійсність цього договору з огляду на відсутність у постійного користувача земельною ділянкою (управління водного господарства) повноважень на його укладення, а тому оспорюваний у цій справі договір підлягає визнанню недійсним.
Постанова КГС ВС від 12 вересня 2024 року у справі № 916/1719/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/122679436.
