Довіреність і договір доручення, згода одного з подружжя на розпорядження спільним майном, нотаріальне посвідчення такої згоди, можливість відмовитися від неї – ці та інші теми висвітлив суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Василь Крат під час заходу з підвищення професійного рівня нотаріусів.
Суддя розглянув питання щодо правової природи довіреності та договору доручення. Він звернув увагу на висновки, зроблені в постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18. У цій справі позивач видав відповідачеві довіреність на розпорядження банківськими рахунками та просив суд стягнути з відповідача кошти, які той зняв з відповідних рахунків. Постало питання, чи містить довіреність обов’язки повіреного.
Суд дійшов висновку, що довіреність має містити повноваження представника, необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов’язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим більше, що конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва. Водночас видача довіреності відбувається на підставі усного договору доручення (гл. 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі), і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, ст. 1006 ЦК України (зокрема, що повірений зобов'язаний передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення). «Довіреність не може містити будь-яких обов’язків представника. Сама її конструкція моделюється трохи інакше. Довіреність видається для представництва перед іншими суб’єктами, і в ній можуть міститися тільки повноваження», – сказав доповідач.
Також він зазначив, що в правозастосовній і судовій практиці постає багато питань, пов’язаних зі згодою одного з подружжя на розпорядження спільним майном іншим із подружжя. Василь Крат навів постанову ОП КЦС ВС від 3 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, за обставинами якої подружжя придбало дві квартири: одну оформили на дружину, іншу – на чоловіка. При цьому у відповідних договорах вказано про згоду кожного іншого з подружжя на таку угоду та що майно придбавається у спільну сумісну власність. Але під час поділу майна подружжя чоловік у позові вказав, що обидві квартири були придбані за його особисті кошти, тож мають належати йому. Суд мав зробити висновок про природу згоди іншого з подружжя на розпорядження коштами та правові наслідки її надання.
ОП КЦС ВС зазначила, що вчинення згоди – це не що інше, як односторонній правочин. Він має сприйматися особами, на яких розрахований, а саме: тим із подружжя, хто виступає стороною договору і третьою особою, яка виступає іншою стороною договору. Суд вказав, що згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, поширюється як на випадки відчуження майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності, так і на випадки набуття майна у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим із подружжя на набуття майна свідчить про його набуття у спільну сумісну власність, оскільки в такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. При цьому не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпорядження майном (коштами), набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо в договорі про набуття майна, вчиненому іншим із подружжя. Якщо інший із подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо в договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим із подружжя, суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
Василь Крат звернув увагу на окрему ухвалу КЦС ВС від 15 березня 2023 року у справі № 688/4803/18, якою рекомендовано Міністерству юстиції України внести зміни до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. В абз. 2 ч. 3 ст. 65 СК України закріплено, що згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Тобто йдеться саме про нотаріальне посвідчення згоди як одностороннього правочину. Натомість згаданий Порядок передбачає іншу нотаріальну дію – засвідчення справжності підпису. Таким чином, КЦС ВС констатував, що Міністерство юстиції України фактично змінило законодавчу норму. Втім, зазначив доповідач, хоч із часу набрання чинності окремою ухвалою минув 1 рік і 8 місяців, питання про внесення відповідних змін досі не вирішено.
У постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 501/1699/17 КЦС ВС вирішував питання, чи можна відмовитися від одностороннього правочину (вчинення згоди) та коли така відмова породжує наслідки. За загальним правилом особа, яка вчинила односторонній правочин, може від нього відмовитися (ст. 214 ЦК України). Перешкодою цьому може бути передбачена тією чи іншою нормою заборона. Для співвласника майна, який надав згоду на його відчуження, така заборона не передбачена. Але особа, що відмовляється від згоди, повинна повідомити іншого співвласника та особу, яка є другою стороною договору, про відчуження майна. При цьому повідомлення нотаріуса про відмову від згоди не має значення, бо він не є учасником відповідних правовідносин. Але наслідки такої відмови можуть бути різними.
Суд вказав, що відмова іншого з подружжя на укладення договору може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що той із подружжя, хто укладає договір, не має згоди на це другого з подружжя.
У постанові КЦС ВС від 17 вересня 2024 року у справі № 514/1206/21 розглянуто питання, чи може спадкоємець, який надав письмову згоду на подання заяви про прийняття спадщини, відмовитися від неї і хто має сприйняти таку відмову від правочину.
Також Василь Крат проаналізував судову практику щодо договорів між подружжям; частки в спільній сумісній власності; припинення майнового права (зокрема права власності) без компенсації при поділі майна подружжя; використання договору позики при поділі спільного майна та ін.
Захід організовано відділенням Нотаріальної палати України в Київській області.
Презентація Василя Крата – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2024/Prezent_Kas_sud_notariysi.pdf.
