Спір між кредитором та спадкоємцем боржника щодо застосування наслідків недійсності договору про продаж фермерського господарства (стягнення грошових коштів), який не є правочином у сімейних чи спадкових правовідносинах, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Між позивачем і власником фермерського (селянського) господарства було укладено договір купівлі-продажу С(Ф)Г як цілісного майнового комплексу. За умовами договору право власності на С(Ф)Г переходить до покупця пізніше. До вказаної дати продавець помер, і його син успадкував С(Ф)Г.
Державний реєстратор провів державну реєстрацію змін до установчих документів С(Ф)Г, відповідно до яких власником та головою С(Ф)Г став позивач. Мін’юст за скаргою спадкоємця скасував державну реєстрацію змін до статуту СФГ, оскільки договір купівлі-продажу не був посвідчений нотаріально. У зв’язку з цим позивач просив суд стягнути сплачені ним кошти померлому з його сина і спадкоємця.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов.
КЦС ВС скасував попередні судові рішення, закрив провадження у справі, зробивши такі правові висновки.
Спори щодо правочинів незалежно від їх суб’єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов’язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
У цій справі позов пред’явлено позивачем як кредитором до спадкоємця про стягнення грошових коштів, сплачених на виконання, як вважає позивач, нікчемного договору про продаж фермерського господарства, як наслідок його недійсності. Спір між сторонами виник щодо правочину про продаж фермерського господарства. Зазначений правочин не пов’язаний з набуттям, зміною або припиненням сімейних чи спадкових прав та обов’язків, а між його сторонами не існувало сімейних чи спадкових правовідносин. Отже, договір, про застосування наслідків недійсності якого заявлено позовні вимоги, не є правочином у сімейних чи спадкових правовідносинах.
Тому, з огляду на характер правовідносин у цій справі, спір між сторонами виник саме з договору щодо продажу підприємства (корпоративних прав у юридичній особі), який не є правочином у сімейних та спадкових правовідносинах, що виключає розгляд справи в порядку цивільного судочинства згідно з п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України. При цьому наявність правовідносин щодо спадкування в такому спорі не є визначальним з метою вирішення питання про його юрисдикційність.
Судам слід було закрити провадження у справі, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Постанова Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 201/13599/19 (провадження № 61-16115св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121075191.
