Судову практику щодо розгляду позовних вимог про відшкодування збитків або упущеної вигоди внаслідок неправомірного використання об'єктів інтелектуальної власності окреслив суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Євген Петров під час конференції IP UKRAINE NOW 2024.
Він зауважив, що справи цієї категорії стосувалися переважно об’єктів промислової власності. Підставами для відмови в задоволенні позовних вимог було неналежне їх обґрунтування та ненадання належних допустимих доказів.
«Проаналізувавши низку таких справ, можна зробити висновок, що не в багатьох із них позов про відшкодування шкоди було задоволено. Так, в одній справі позов задоволено через наявність кримінального провадження і вироку, який набрав законної сили (постанова КЦС ВС від 5 грудня 2018 року у справі № 645/5420/15-ц, провадження № 61-18520св18). У кримінальному провадженні встановлено, що особа неправомірно використовувала знаки для товарів і послуг, чим завдала шкоди на суму 44 тис. доларів. Верховний Суд вказав, що це преюдиціальний факт, він не потребує доведення, і тому позов задовольнили», – сказав Євген Петров.
Крім того, суддя звернув увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, у якій ВП ВС зробила правовий висновок, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки в розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Втім, у цьому висновку лише наведено інтерпретацію п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, в якій ознака реальності доходів використана в нормі-дефініції: упущена вигода — це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Інтерпретація ВС спрямована на процесуальні аспекти i полягає в тому, що з погляду предмета доказування Верховний Суд вважає, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що:
- ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані;
- він міг i повинен був отримати визначені доходи, i тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною i достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Верховний Суд вводить критерії, за якими можна було б оцінити реальність неодержаних доходів.
Водночас це висновок, зроблений у контексті неналежного виконання стороною кредитного зобов’язання. Проте відносини, що виникають при створенні та використанні об’єктів прав інтелектуальної власності, мають свою специфіку. Головне – нематеріальна природа об’єкта інтелектуальної власності, який через свою просторову необмеженість здатен одночасно використовуватися невизначеним колом осіб.
З огляду на специфіку нематеріальності об’єкта реальні збитки (втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням a6o пошкодженням peчі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права), на практиці є мінімальними, натомість упущена вигода (доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене) набуває значення основного заходу відповідальності, здатного відшкодувати шкоду, завдану майновій сфері власника об’єкта інтелектуальної власності.
Тому виключна правова проблема може бути сформульована як проблема визначення критеріїв реальності неодержаного доходу суб'єктом права інтелектуальної власності внаслідок порушення цього права іншою особою.
Із презентацією Євгена Петрова можна ознайомитися за посиланням:https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2024/Prezent_Vukl_prav_problema.pdf.
Захід організувала Асоціація правників України.
Фото надані організаторами.
