Оформлення спадщини – це все ж таки позасудова процедура, а суди можуть втручатися в неї, лише якщо неможливо оформити спадщину в позасудовому порядку чи наявний спір між спадкоємцями. Про це зазначила суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак на вебінарі «Визнання права власності в порядку спадкування: доктринальний і прикладний аспект».
Ольга Ступак поділилася думками про тенденції в судовій практиці щодо того, в яких випадках у спадкових спорах слід заявляти вимоги саме про визнання права власності на спадкове майно. Вона зазначила, що такі вимоги – один з ефективних і поширених способів захисту у справах щодо спадкових правовідносин. Суддя зауважила, що останнім часом спостерігається переміщення більшості проблемних з погляду права питань у спадкових правовідносинах у судову площину (зокрема щодо оформлення документів). Сьогодні будь-які неоднозначності, наприклад ті, що можуть створити певні сумніви в родинних зв’язках спадкодавця і спадкоємця (скажімо, написання в документі імені з апострофом чи без), стають предметом судового розгляду. При чому в таких справах заявляються вимоги не тільки про встановлення факту родинних відносин, що підтверджує право на спадкування, а й про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
Доповідачка звернула увагу, що раніше ще Верховний Суд України застосовував усталений підхід, відповідно до якого звертатися до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування можна лише після того, як нотаріус видасть постанову про відмову в оформленні документів на спадщину. Суди відмовляли в задоволенні таких позовів із формулюванням, що вони передчасні. Сьогодні немає такого безумовного підходу. Натомість суд повинен оцінити, чи дійсно є реальна можливість оформлення спадщини в позасудовому порядку.
Ольга Ступак звернула увагу на постанову Касаційного цивільного суду у складі ВС від 26 липня 2024 року у справі № 201/11316/21. За обставинами справи спадкодавець за життя подав документи на приватизацію квартири, але помер до прийняття компетентним органом відповідного рішення. Суд зробив висновок, що коли спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації, а не права власності.
«Тобто спадкоємці можуть захистити свої права, які належали за життя спадкодавцю, визнаючи їх на тій стадії процедури приватизації, на якій залишився спадкодавець до моменту смерті. Вони не можуть перескочити на наступний щабель і одразу отримати право власності на об’єкт, щодо якого подана заява на приватизацію спадкодавцем», – сказала доповідачка.
Постанова КЦС ВС від 14 серпня 2024 року в справі № 522/3974/20, про яку розповіла суддя, стосується способу захисту права на спільну сумісну власність. У цій справі зроблено висновок, що визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству, і тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Натомість належним способом захисту порушеного права позивача в такому випадку є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування.
Ольга Ступак зауважила, що це непоодинокий випадок, коли заявляється вимога про визнання права власності за померлим. Але вказане не допускається положеннями чинного законодавства. Потрібно одразу заявляти кінцеву вимогу – про визнання за спадкоємцем права власності на спірне майно.
Суддя звернула увагу, що КЦС ВС неодноразово робив висновки про те, що ЦК України є основним регулятором спадкових відносин й інші закони чи підзаконні акти не можуть звужувати його норми. Особливо це стало актуально в період воєнного часу. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України було збільшено строк на прийняття спадщини в період воєнного стану, тому КЦС ВС вказав, що цей строк визначений ЦК України і не може бути змінений підзаконним актом.
Так і в постанові від 9 травня 2024 року в справі № 761/22711/19 КЦС ВС зазначив, що ЦК України як основний регулятор спадкових відносин не містить жодних обмежень чи заборон, щоб суб’єктом права на обов’язкову частку у спадщині був іноземець. При з’ясуванні, чи належить іноземець до кола осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, необхідно враховувати, що непрацездатність такої особи має підтверджуватися відповідними документами, зокрема виданими в країні, громадянином якої є іноземець. Ключовим, за словами судді, тут є те, що, по-перше, немає обмежень щодо суб’єктного складу (іноземці можуть бути суб’єктами права на обов’язкову частку); по-друге, наявність прав, які дають право на отримання обов’язкової частки (наприклад, непрацездатність) визначаються за законом країни громадянства; по-третє, у цій справі була відмова нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину, відповідно вимога про визнання права на обов’язкову частку є ефективним способом захисту.
Також доповідачка нагадала, що КЦС ВС неодноразово підтверджував свою позицію про те, що для прийняття спадщини, яка відкрилася на території України, потрібно вчинити дії саме за законами України, тобто подати заяву про прийняття спадщини на території України.
У постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21 Об’єднана палата КЦС ВС зробила висновок, що законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов’язкових спадкоємців. Тому обов’язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Право на обов’язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов’язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. ЦК України як основний регулятор спадкових відносин не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення.
Крім того, Ольга Ступак навела практику ВС щодо порушеного права спадкоємця на спадкове майно, на яке накладено арешт; доказів факту прийняття спадщини; переходу права власності в порядку спадкування на земельну частку (пай); належних відповідачів; спадкування майна фермерського господарства; ефективного способу захисту прав у разі відсутності оригіналів правовстановлюючих документів та ін.
Детальніше – у презентації Ольги Ступак: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2024/Prezent_Vuznan_pravo_vlasn_spadkyv_28_10_2024.pdf.
Вебінар організувала ГО «Цивілістична платформа».
