Початок повномасштабної агресії рф проти України змусив практикуючих юристів, науковців і суддів по-новому замислитися над прочитанням змісту положень ст. 46 ЦК України «Оголошення фізичної особи померлою». Судам дуже непросто вирішувати справи за такими заявами. Але життя триває, і необхідно вносити правову визначеність щодо відповідних фактів – це прямий обов’язок суду. Такі думки висловила суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак на вебінарі «Безвісна відсутність і оголошення особи померлою».
Вона звернула увагу на відмінність між процедурами оголошення фізичної особи померлою та встановлення факту смерті особи, які треба розмежовувати, оскільки вони мають різні наслідки. Однак сьогоднішні реалії в Україні призводять до того, що тонкі межі між цими процедурами розмиваються. Судова практика почала швидко реагувати на зміну ситуації в країні, законодавець вніс точкові зміни в цивільне законодавство, зокрема щодо невідкладного розгляду заяв про встановлення факту народження або смерті особи на території, де введено воєнний стан, або на ТОТ. Але чим далі триває війна, тим більше виникає нових питань стосовно вирішення справ про встановлення фактів смерті, оголошення особи померлою чи безвісти відсутньою.
Ольга Ступак навела актуальну практику ВС щодо розгляду відповідних справ.
Зокрема, звернула увагу на постанову Касаційного цивільного суду у складі ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22, в якій дружина військового просила суд встановити факт смерті чоловіка. Єдиним доказом був акт про настання смерті, складений помічником командира військової частини. В ньому йшлося, що чоловік заявниці загинув внаслідок влучання ракети з ворожого літака в катер, одним із членів екіпажу якого він був. Катер затонув у районі Кінбурнської коси, внаслідок ракетного удару зникло безвісти 11 з 19 членів екіпажу.
КЦС ВС вказав, що єдиного доказу недостатньо для встановлення факту смерті фізичної особи, у тому числі у зв’язку з воєнними діями. В цій справі правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч. 2 ст. 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї особи (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
А в постанові від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23 КЦС ВС, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, вказав, що існують достатні підстави, підтверджені належними доказами, для оголошення особи загиблою під час виконання військового обов’язку щодо захисту держави Україна у російсько-українській війні від дня вірогідної смерті.
В цій справі зазначено, що заявниця виїхала з Маріуполя після початку повномасштабного вторгнення рф, із сином останній раз спілкувалася телефоном 2 березня 2022 року. Посилалася як на докази на те, що: на сайті Президента України опублікований Указ про нагородження її сина орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно); 20 грудня 2022 року вона отримала сповіщення про те, що її син загинув, здійснюючи заходи кругової оборони м. Маріуполя, смерть пов’язана з виконанням обов’язків військової служби, вказана обставина підтверджується і актом про настання смерті.
Постанова КЦС ВС від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20 стосується ще подій, які відбувалися під час АТО. ВС погодився із судами попередніх інстанцій про задоволення заяви про оголошення особи померлою, вказавши, що особа пропала безвісти у серпні 2014 року під час безпосередньої участі в АТО, а саме під час виходу з оточення в районі Іловайська, тобто за обставин, що загрожували йому смертю, до сьогодні немає відомостей щодо місця його перебування як за місцем постійного проживання, так і за місцем проходження служби. Оскільки день вірогідної смерті точно встановити неможливо, то суди дійшли правильного висновку про оголошення особи померлою з дня набрання рішенням законної сили. Крім того, в цій справі ВС відхилив доводи касаційної скарги щодо передчасного задоволення заяви, до спливу двох років від дня закінчення воєнних дій, вказавши, що військовослужбовець брав участь в АТО, а його дружина звернулася до суду після спливу майже двох років після закінчення АТО.
У постанові від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23 КЦС ВС підтвердив свій висновок про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв’язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою, а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи.
Також КЦС ВС розглядав питання, чи може та за яких умов Міністерство оборони України брати участь у справах про визнання померлим військовослужбовця. У постанові від 10 січня 2024 року у справі № 686/11198/22 йдеться про те, що касаційний суд направив таку справу на новий розгляд, вказавши, що апеляційний суд не з'ясував, чи може МОУ в цій справі (окремого провадження) бути заінтересованою особою, чи впливає рішення суду про оголошення військовослужбовця померлим на інтереси та (або) обов’язки міністерства, чи тягне за собою обов'язок здійснення МОУ якихось дій, зокрема прийняття певних рішень, та чи є у цьому випадку спір про право.
У постанові від 7 листопада 2023 року у справі № 607/159/23 КЦС ВС акцентував на тому, що в суду наявне саме право, а не обов’язок оголосити особу померлою за умови відсутності в місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років, на що прямо вказує ч. 1 ст. 46 ЦК України. При розгляді справ цієї категорії судам необхідно, крім іншого, з’ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.
Крім того, Ольга Ступак звернула увагу на постанову КЦС ВС від 29 січня 2020 року у справі № 154/2135/17. В ній зроблено висновок, що у випадку, коли особа, яка несла військову службу, пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, зокрема внаслідок вогневого впливу незаконних збройних формувань під час проведення АТО, такі обставини можуть виступати підставою для оголошення судом особи померлою на підставі ч. 2 ст. 46 ЦК України, а не визнання її безвісно відсутньою на підставі ч. 1 ст. 43 ЦК України. Суддя зауважила, що в такому випадку важливо, щоб були доведені обставини «вогневого впливу». І припустила, що правова позиція, висловлена в цій справі, може бути застосована до ситуацій, коли ворог атакує ракетами цивільні об’єкти не в зоні ведення бойових дій: житлові будинки, лікарні, школи, адміністративні будівлі тощо.
Вебінар «Безвісна відсутність і оголошення особи померлою» організований ГО «Цивілістична платформа».
Презентація Ольги Ступак – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Prakt_ogosh_osobu_pomerloy.pdf.
