Сьогодні, 22 березня 2024 року, Пленум Верховного Суду вирішив звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності ст. 114, абзаців 2 і 3 п. 2 розд. XV Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Указані положення передбачають поетапне підвищення на п’ять років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для осіб, які працюють на роботах з особливо шкідливими й особливо важкими та шкідливими і важкими умовами праці.
Як зазначив доповідач із цього питання – суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Альберт Єзеров, згідно з положенням п. 2 розд. XV Закону № 1058-IV в редакції до внесення змін Законом № 2148-VIII в осіб, які належать до зазначених категорій працівників, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак положеннями Закону № 2148-VIII було змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Щодо цього Пленум ВС дійшов висновку, що зміна умов призначення пільгових пенсій особам, які належать до певної категорії працівників – осіб, залучених до робіт зі шкідливими та важкими умовами праці, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їхнє юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, а саме – звузило це право. Ґрунтуючись на Рішенні КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020а, Пленум ВС висловив переконання, що вказані норми Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складником якого є юридична визначеність.
Також під час сьогоднішнього засідання Пленуму Верховного Суду судді ВС мали розглянути питання про звернення до КСУ з поданням щодо конституційності ст. 2 Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» в частині поширення її дії на Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та положень ч. 3 ст. 67 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до наведених норм розмір пенсії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обмежується розміром десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. КСУ у своїх рішеннях неодноразово акцентував на тому, що особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають особливий правовий статус та потребують додаткових гарантій соціального захисту, а тому скасування чи обмеження пільг, компенсацій і гарантій свідчить про порушення державою її конституційного обов’язку щодо забезпечення захисту таких осіб.
Доповідаючи стосовно цього питання, суддя ВС у КАС Альберт Єзеров зауважив, що вчора, 21 березня 2024 року, Конституційний Суд України оприлюднив Рішення від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 у справі щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у якому приписи ст. 2 Закону № 3668–VI і першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796–XII були визнані неконституційними. Тому у зв’язку з тим, що підстави для звернення до КСУ щодо конституційності цих норм відпали, Пленум ВС ухвалив рішення про відмову у зверненні до КСУ з відповідним питанням.
Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко зазначив, що це підтверджує той факт, що напрям діяльності Пленуму ВС і проєкт його висновку були правильними.
