Ухвала про приєднання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, що надійшла пізніше, до матеріалів справи за відповідною первісною заявою стосовно того самого боржника для одночасного розгляду в порядку ч. 4 ст. 39 КУзПБ підлягає апеляційному оскарженню згідно з ч. 2 ст. 9 КУзПБ. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.
До господарського суду надійшло почергово дві заяви від різних кредиторів про відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно одного і того ж боржника.
Місцевий господарський суд постановив ухвалу, якою заяву, що надійшла пізніше, прийняв для одночасного розгляду з первісною заявою іншого кредитора на підставі ч. 4 ст. 39 КУзПБ. Цю ухвалу боржник оскаржив в апеляційному порядку.
Апеляційний господарський суд, у свою чергу, постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги боржника на підставі п. 4 ч. 5 ст. 260 ГПК України, зазначивши, що скаржник фактично оскаржує ухвалу, яка спрямована на забезпечення судового процесу, не вирішує спір по суті заявлених вимог і не визначає майнові права та обов’язки учасників провадження у справі про банкрутство, а тому оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції не підлягає.
Розглянувши касаційну скаргу боржника, КГС ВС скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
КГС ВС зазначив, що в основному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) в апеляційному порядку можуть бути оскаржені всі спеціальні ухвали місцевого господарського суду за правилом ч. 2 ст. 9 КУзПБ, щодо яких цим Кодексом не встановлено винятку (зокрема ч. 6 ст. 5, абз. 2 ч. 2 ст. 47 КУзПБ), а також ухвали, включені до переліку ч. 1 ст. 255 ГПК України, які суд постановляє, здійснюючи процесуальні дії та вирішуючи питання, за правилами та на підставі норм ГПК України.
Вирішуючи питання, чи підлягає певна ухвала, постановлена у справі про банкрутство, апеляційному оскарженню, суду належить почергово вирішити:
1) у якому провадженні постановлено оскаржувану ухвалу (у провадженні у справі про банкрутство чи позовному провадженні в межах справи про банкрутство);
2) чи оскаржувана ухвала вирішує питання, регламентовані ГПК України, чи є спеціальною – постановленою відповідно до КУзПБ;
3) чи належить ухвала до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду за приписами статей 254, 255 ГПК України, чи не передбачено нормами КУзПБ винятку із загального правила апеляційного оскарження за ч. 2 ст. 9 КУзПБ для цього виду ухвал.
Установивши зазначене та перевіривши наявність або відсутність підстав для залишення без руху (ст. 260 ГПК України), повернення апеляційної скарги (ч. 5 ст. 260 ГПК України) або відмови у відкритті апеляційного провадження (частини 1, 2 ст. 261 ГПК України), апеляційний суд повинен вирішити питання про наявність / відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження, йдеться в постанові КГС.
Як видно з обставин справи, боржник звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду, якою заяву кредиторів, що об’єднали свої вимоги про відкриття провадження у справі про банкрутство на підставі ч. 4 ст. 39 КУзПБ, прийнято для одночасного розгляду разом із заявою іншого кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно того самого боржника.
Отже, в апеляційному порядку було оскаржено ухвалу, постановлену в провадженні про банкрутство (неплатоспроможність), що відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ регулюється цим Кодексом, ГПК України та іншими законами України, а застосування положень інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених КУзПБ, і така ухвала згідно з ч. 2 ст. 9 КУзПБ підлягає апеляційному оскарженню.
Постанова КГС ВС від 16 серпня 2023 року у справі № 920/162/23 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113738385.
