Оскільки сторони не дійшли згоди щодо продовження договірних правовідносин та орендодавець своєчасно надав відповідь на звернення позивача, отже переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", приписи якої у редакції Закону України від 05.12.2019 № 340-IX також містять вказівку про те, що у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився із висновком Північно-західного апеляційного господарського суду, викладеним у постанові від 07.06.2023 у справі № 902/897/22.
Позивач – Фермерське господарство "П." звернувся до суду із позовом до міської ради про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він звернувся до відповідача у визначений законом строк з відповідною заявою та проєктами додаткових угод з метою реалізації свого переважного права на їх поновлення, отже дотримався встановленого статтею 33 Закону України "Про оренду землі" порядку поновлення договорів оренди.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, у задоволенні позову відмовив, скасувавши рішення суду першої інстанції, яким позов було частково задоволено. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що відповідач, прийнявши рішення про відмову поновити договори оренди позивачу, належним чином виконаввимоги частини 5 статты 33 Закону України "Про оренду землі", діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що свідчить про дотримання вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Верховний Суд повністю підтримав позицію Північно-західного апеляційного господарського суду. У своїй постанові зауважив, що позивач своєчасно звернувся до відповідача із заявою щодо продовження договорів на новий строк, долучивши відповідні проекти угод. У свою чергу, відповідач, з урахуванням вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі", повідомив орендаря щодо небажання продовжувати оренді правовідносини. Із листування між сторонами вбачається, що міська рада мала намір передати земельні ділянки учасникам антитерористичної операції для ведення особистого селянського господарства. Більше того, в рішенні міської ради, яким відмовлено у продовженні договорів у передбачений законом місячний строк, також вказано на те, що спірні земельні ділянки зарезервовані для передачі громадянам, які приймали участь в антитерористичній операції. Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо відсутності мотивів відхилення його пропозиції укласти договори оренди землі на новий строк.
Отже, орендодавець своєчасно та однозначно висловив думку про те, що він не має наміру продовжувати з позивачем орендні правовідносини і така позиція була належним чином доведена до відома орендаря. Наведене свідчить, що оскільки сторони не дійшли згоди щодо продовження договірних правовідносин, орендодавець своєчасно надав відповідь на звернення позивача, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 908/299/18 та постанові Верховного Суду від 31.05.2023 справа № 903/616/22. У свою чергу, приписи статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції Закону України від 05.12.2019 № 340-IX також містять вказівку про те, що у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Верховний Суд виснував, що оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального права не знайшли підтвердження, відсутні підстави для скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2023 року у справі № 902/897/22 можна ознайомитися за посиланням.
